30 вересня (11 жовтня) 1739 року – народився Григорій Олександрович Потьомкін (1739 – 1791), один із найвидатніших діячів Російської імперії катерининської доби. Був намісником Новоросійського краю, висунув ідею побудування міста Катеринослава та розробив концепцію його розвитку (270 років від дня народження)...

Стала вже класичною фраза Дмитра Яворницького: «Місто Катеринослав – цілком творіння князя Г.О. Потьомкіна». Так учений починає свою «Історію міста Катеринослава», написану в 1937 р., і надруковану тільки в 1989 р. Що мав на увазі знаменитий історик?
Постать Г.О. Потьомкіна типова й одночасно нетипова для XVIII століття. «Галантний» вік фаворитів бачив злети й падіння багатьох осіб, котрі наближалися до монархів, м’яко кажучи, не тільки завдяки професіональним та діловим якостям. Проте навіть серед офіційних фаворитів Катерини ІІ Потьомкін стоїть абсолютним особняком. По-перше, через те, що став офіційним чоловіком імператриці у 1774 р., що довели сучасні російські дослідники. По-друге, й головне, що став фактичним співправителем Катерини ІІ, визначним державно-політичним діячем.
В історії Півдня України роль Потьомкіна є занадто суперечливою, щоб можна було виключити існування яскраво протилежних думок істориків про нього. Одні роблять головний акцент на ролі князя в ліквідації Запорозької Січі 1775 р. Інші ставлять йому в заслугу освоєння та заселення обширів Степової України та Причорномор’я, зауважуючи при цьому, що діяльність князя врешті-решт й привела до закріплення на Півдні українського етнічного масиву. Звичайно, будучи провідником інтересів величезної імперії, Потьомкін менше всього думав про українську масу. Прийде час, і історики створять об’єктивний образ Ясновельможного князя.
Про ранні роки Потьомкіна взагалі немає достовірних відомостей. У більшості книг пишеться, що майбутня друга людина в державі народилася в селі Чижовому в двадцятьох верстах від Смоленська в 1739 р. Навіть рік народження називається непевно. Різні автори приводять дати від 1736 до 1742 рр. І все-таки ще з XIX століття закріпилася традиція починати життя Потьомкіна 1739 роком. У своїх листах Катерина ІІ звичайно поздоровляла князя «з днем твого народження та іменин» 30 вересня (11 жовтня). Це найбільш ймовірна дата народження Г.О. Потьомкіна – день пам’яті священномученика Григорія, єпископа й просвітителя Вірменії. Такий факт підтверджує, зокрема, й те, що головний храм міста Миколаєва, заснованого Потьомкіним, був названий ним на честь «свого» святого, тобто, Григорія єпископа Вірменії.
Потьомкін походив із польського роду, вихідці з якого у XVI столітті перебралися в Росію. Деяким пощастило іноді займати вагомі посади. Наприклад, Петро Іванович Потьомкін – відомий дипломат XVII століття, під час правління царя Олексія Михайловича виїжджав з дипломатичними місіями в європейські країни.
Потьомкін був єдиним сином у родині з шести дітей. Зберігся переказ, що перед самим народженням сина Дар’я Потьомкіна побачила дивний сон – з неба прямо на неї котилося сонце. Вона злякалася і прокинулася. А незабаром родила сина, якому судилося стати однієї із самих знаменитих персон у російській історії.
Уже в молоді роки проявилися характерні риси «дивної» натури Потьомкіна. У його житті чергувалися періоди небувалої активності, експансивності, коли він захоплювався сам і надихав усіх навколо своїми ідеями, і часи «відходу в себе». Тоді він надовго зачинявся від усіх, віддавався ліні, чи, навпаки, – завзято читав книги різних авторів, а більше всього класичну і духовну літературу.
У 1756 р. юний Потьомкін поступив у перший університет Росії – Московський, відкритий усього роком раніше. Як було прийнято в дворянських дітей, паралельно він почав військову службу – рейтаром у кінній гвардії. На військовій службі він просто числився, хоча й одержував нові чини. Спочатку Потьомкін цілком справно відвідував лекції в університеті. Вже в 1756 р. його нагородили золотою медаллю за успіхи в науках. У числі 12 кращих студентів університету його преміювали поїздкою в столицю – Санкт-Петербург. Враження від столиці, а особливо від розкішного двору цариці Єлизавети, розпалили честолюбні мрії молодого Потьомкіна. Він перестав відвідувати заняття в університеті. Скінчилося це тим, що в 1760 р. Потьомкіна й іншого в майбутньому відомого діяча – письменника і масона Миколу Новикова – виключили, як сказано в документі, «за лінощі і неходіння в класи».
Сучасники відзначали в характері Потьомкіна суміш ліні з ретельністю в науках, а особливо тягу до релігії. Потьомкін рано вивчив грецьку мову, намагався часто контактувати з духовними особами. Коли його виключили з університету, Потьомкін багато читав і... вів спасенні бесіди з ченцями.
Колишній студент університету прибув у Москву в пошуках щастя і роботи. Потьомкін виявив себе одночасно і знанням служби і своєю зовнішністю. Він надійшов у чині віце-вахмістра на посаду ординарця до дядька імператора Петра III Георгу Голштинському. Незабаром одержав черговий чин – вахмістра. Його вперше помітили і почали виділяти.
Зірка Потьомкіна спалахнула в 1762 р. «Випадок» Потьомкіна розпочався саме в той момент, коли в державній верхівці Росії відбувалися воістину революційні події. Скинувши з престолу химерного і недалекого імператора Петра III, 28 серпня 1762 р. на престол зійшла його дружина – німецька принцеса Софія-Фредерика-Августа Ангальт-Цербстська. Таке повне ім''я жінки, що ввійшла в історію Росії як Катерина ІІ.
Роль Потьомкіна в державному перевороті донині залишається загадкою. Усе, що ми знаємо – Потьомкін згаданий у списку нагороджених за участь у перевороті. Йому дали чин камер-юнкера і підпоручика гвардії, 400 душ кріпаків і срібний сервіз.
Одержавши чин камер-юнкера, Потьомкін став бувати в товаристві імператриці і досить швидко завоював її постійну увагу. Видимо, з його боку проявилося дійсне сильне почуття до Катерини. Імператриця явно почала симпатизувати молодій людині, що виділялася з придворного кола і зовнішністю, і за здібностями. Їй подобався характер Потьомкіна – трохи химерний, і в той же час енергійний і цілеспрямований. Потьомкін прославився своїми оригінальними витівками, пов''язаними з порушенням придворного етикету. Розповідають, що Потьомкін умів підробляти чужі голоси, тобто, говорячи сучасною мовою, пародіювати. Тодішній фаворит Катерини Григорій Орлів розповів про це імператриці. Катерина завела розмову з Потьомкіним, він відповів їй її ж голосом і інтонацією, чим привернув особливу увагу.
Вплив Потьомкіна при дворі став упевнено зростати. Вже в 1763 р. спеціально для нього придумали нову посаду: помічник обер-прокурора Синоду (тобто першого обличчя церковного відомства). У 1765 р. Потьомкін уже поручик. Його призначили спостерігати за шиттям мундирів для армії. У 1767 р., при скликанні Уложенної Комісії – спроби Законодавчих зборів у Росії – Потьомкін став представником від «іновірців», тобто неросійських неправославних народів імперії. У вересні 1768 р. Потьомкін уже камергер. У 1768 р., із початком російсько-турецької війни. Потьомкін відразу попросився на фронт. Ця війна багато значила для кар''єри Потьомкіна. Після бою при Хотині його зробили генерал-майором. Він ненадовго повернувся до столиці, але в 1771 р. знову виїхав у діючу армію. У 1773 р. Потьомкін уже генерал-поручик.
У цей час розпочалося листування між Катериною і Потьомкіним. Це явище унікальне – протягом двадцяти наступних років дві перші особи в державі регулярно обмінювалися листами, в одному абзаці яких обговорювалися справи амурні, а через кілька абзаців – справи найпершої державної важливості. Листування Катерини ІІ і Потьомкіна було цілком опубліковане тільки в 1997 р. Це фоліант у тисячу сторінок.
У березні 1774 р. Потьомкін – підполковник Преображенського полку і член Державної Ради. У квітні одержав польський орден Білого Орла. У липні – губернатор Новоросійської губернії. У грудні 1774 р. одержав вищий орден Російської імперії (!) – Святого Андрія Первозванного. У тому ж році Потьомкін став графом.
Два сторіччя історики сперечалися, у чому ж причина такого потоку імператорських милостей, пролитого на Потьомкіна з 1774 року. І тільки зовсім недавно була знайдена остаточна відповідь – Потьомкін дійсно став таємним чоловіком Катерини ІІ. Це переконливо довів у середині 1990-х рр. історик і видавець листування Катерини і Потьомкіна В’ячеслав Лопатін. Таємне весілля відбулося 8 червня 1774 р., у петербурзькій церкві Святого Сампсонія.
Англійський дипломат Гуннінг писав у травні 1774 р. з Петербурга в Лондон: «Потьомкін дійсно придбав набагато більше влади, ніж хто-небудь з його попередників». У черговому листі через тиждень він продовжив свою думку: «Хоча в жодній країні улюбленці не піднімаються так швидко, немає прикладів навіть тут сходження такого швидкого, як Потьомкіна».
1774 рік став знаковим для Потьомкіна. Цього року він став керувати південними територіями Росії, власним «віце-королівством», що за наступні двадцять років збільшилося в кілька разів. Цього року він вступив у таємний морганатичний шлюб з Катериною II, перетворившись на фактичного співправителя імператриці Росії.
У часи Катерини ІІ громіздка імперська машина різко розвернулася й направилася на Південь – завойовувати нові землі і здобувати нових підданих. Там її чекали безкрайні родючі степи, чорноморська смуга з її вигідними кліматичними й економічними умовами. Петро Перший рушив було війська на Південь проти армії Османської імперії, так зав''язнув у Прутському поході 1711 р. і потерпів єдину серйозну поразку за усе своє життя.
Через шістдесят – сімдесят років Потьомкін став одним із самих гарячих прихильників південної експансії Росії. Саме він висунув і реалізував програму швидкого завоювання Криму і територій Причорномор’я та Степової України.
Не тільки військові чи економічні переваги манили Росію до південних морів. Були причини ментальні й ідеологічні. Росія одержала колись православ''я і монархічну форму правління з Візантії, яку потім завоювали турки. Константинополь впав у 1453 р. і став столицею Османської імперії. Кілька сторіч султани називали Чорне море «внутрішнім озером» своєї імперії.
Константинополь – другий Рим, Москва – третій Рим, а четвертому – не бувати! І в правлячих колах Росії виникає химерна за своєю грандіозністю ідея – відвоювати в турків чорноморське узбережжя, дійти до самого Константинополя, узяти його штурмом і відновити Грецьку Східну (Візантійську) імперію. А хто ж буде імператором? Катерина визначила для цієї мети свого онука, другого сина великого князя Павла. Ім''я хлопчика – Костянтин – вибрали спеціально на честь константинопольських імператорів. Його бабуся, Катерина ІІ, не на жарт зайняла ідеєю посадити його на престол у Константинополеві. На честь народження Костянтина в 1779 р. навіть вибили спеціальну медаль із зображенням собору святої Софії в Константинополі.
Вчені уже два сторіччя шукають відповідь на питання – що виникло раніше – ідея активної експансії Росії на Південь («Грецький проект») чи спочатку імперія рушила до Чорного моря, і вже потім, після очевидних успіхів, вирішила не зупинятися на досягнутому.
Біля витоків «Грецького проекту» стояли три особи – сама імператриця Катерина, її таємний чоловік Григорій Потьомкін та багаторічний секретар і помічник імператриці Олександр Безбородько. Основним ідейним натхненником був Потьомкін, тексти для імператриці писав Безбородько.
Фраза «Грецький проект» уперше з''явилася в документах у 1779 р. Англійський посол у Росії Джеймс Гарріс повідомляв своєму уряду в Лондон, що Г.О. Потьомкін «заразив» імператрицю проектом відновлення Візантійської імперії. З 1782 р. ідея «Грецького проекту» майже на десять років стала визначальною в зовнішній політиці Росії.
А поки попереду сяяв напівлегендарний Константинополь, російський уряд прийнявся енергійно брати під свій контроль усю північно-чорноморську смугу, сучасну Південну Україну. Ці землі повинні були стати плацдармом для узяття Візантії. Довірити керування цими землями імператриця могла тільки Потьомкіну.
Для приєднання Південної України Росія вела дві кровопролитні війни з турками – у 1768 – 1774 і 1787 – 1791 рр. Приєднані землі в офіційних документах одержалу назву Новоросії. За іронією долі, остаточні межі Новоросії, улаштовувачем якої був Потьомкін, визначилися через кілька місяців після його смерті, наприкінці 1791 р. (Ясський мирний договір).
Це були землі від Дністра на заході до Дону на сході, з півночі кордоном служили Дніпро і ріка Орель, з півдня – Чорне море. Ще в 1764 р. була створена Новоросійська губернія. У 1774 р. уклали Кючук-Кайнарджийський мирний договір з турками. По ньому Росії відійшла територія між Бугом і Дніпром, міста Керч і Єнікале в Криму.
Через рік, у червні 1775 р. була скасована Запорізька Січ. Колись Потьомкіна жартівливо прийняли в запорізькі козаки під ім''ям «Грицька Нечеси» – козаки не сприйняли його напудрену перуку – обов’язковий елемент моди еліти XVIII століття. Вже в той час неспокійна Січ сильно заважала царському уряду. Не тільки тим, що козаки допомагали бунту Омеляна Пугачова (1773 – 1775) – на самому Запорожжі теж не раз спалахували бунти. Січ у той період переживала не кращі часи. Колишньої вольниці, у принципі, не залишилося – населення вже поділялося на старшину (читай знать) і бідних рядових козаків. А скільки вільних земель! Новий виток південної експансії імперії – і колишня «вольниця» розчинилася усередині централізованої держави. Частина козаків розбіглася, а частина... одержала російське дворянство і свій шматочок колишньої общинної козацької землі.
Землі колишньої Січі розділили між двома губерніями – «старою» Новоросійською і наново створеною Азовською. У 1783 р. приєднали Крим. Утворили Катеринославське намісництво, і в 1784 р. Таврійську область. Така територіальна картина на Півдні залишалася до самої смерті Потьомкіна в 1791 р.
Західні (зокрема, англійські) історики часто називають Потьомкіна «віце-королем» Півдня, за аналогією з посадою віце-короля в Британській імперії, що її ввели для зручності керування підлеглими імперії гігантськими територіями на інших континентах. Різниця в тім, що Південна Україна – Новоросія не була на іншому континенті. Але Катерина розуміла, що крім Потьомкіна, ніхто не зможе справитися з колонізацією такого великого регіону. І вона без коливань віддала керування Причорномор''ям у руки своєї найдовіренішої особи.
Для керування Південною Україною – Новоросією під час роз’їздів Потьомкін створив навіть свій «похідний» чи пересувний двір. Постійної «столиці» не було. Спочатку такою столицею Потьомкін хотів зробити Херсон, потім Катеринослав, потім Миколаїв. Роль «віце-королівської адміністрації» виконувала канцелярія Потьомкіна. Хоча імператриця сама видавала велику кількість указів, що стосувались Півдня України, Ясновельможний Потьомкін керував регіоном за допомогою особливих указів – «ордерів». Саме в цих ордерах зважувалися основні кадрові, економічні й інші питання.
Негласним правителем адміністрації «Ясновельможного» був його багаторічний секретар Василь Степанович Попов. Його професіоналізм був настільки високим, що після смерті Потьомкіна Катерина взяла його до себе, в особисті секретарі. Попови теж мали свою маленьку столицю – це Василівка – нині місто в Запорізькій області. Дотепер тут збереглися будівлі резиденції – «замка Попових».
Чіткої програми по заселенню й освоєнню краю не було. Багато питань приходилося вирішувати наспіх, не дуже продумано. Однак загальні цифри розвитку краю за Потьомкіна дійсно вражають. На території Запорізької Січі до 1775 р. проживало, по офіційних підрахунках, близько 100 тисяч осіб. Після смерті Потьомкіна в краї нараховувалося до 800 тисяч осіб населення. Колонізація носила суперечливий соціальний та етнічний характер. Частина автохтонного населення була звернута на кріпаків. Велика частина нових жителів – і вільних, і кріпосних – прибула з Лівобережної України та з російського Нечорнозем''я. У краї освоїлися і десятки тисяч іноземців – євреї, німці, французи, італійці, шведи, албанці й інші народи.
Потьомкін особливо відзначився створенням нових міст. Зараз здається само собою зрозумілою наявність цілої мережі потужних міст на Півдні України – промислових, адміністративних і культурних центрів. Коли території ці ввійшли до складу Росії, великих міст тут не було взагалі, тільки фортеці. Виняток складав Крим, але його міста являли собою типові східні поселення з хаотичною забудовою і були мало придатні до виконання своїх функцій у нових умовах. Потьомкін прийнявся стимулювати утворення нових міст, направляв і курирував їхній подальший розвиток. Як правило, усі міста створювалися за єдиною моделлю і будувалися по заздалегідь продуманому і затвердженому плану. «Міську революцію» в Причорномор’ї досить часто порівнюють з урбанізацією Заходу Сполучених Штатів у XIX столітті.
Почався грандіозний містобудівний експеримент, у якому, як у краплі води, відбилася натура Потьомкіна. Його ідеї часто називають «гигантоманією», говорячи про те, що хотіли здійснити, однак з різних причин не зуміли. Але й за життя Потьомкіна встигли зробити дуже багато. Ось список великих міст, заснованих під особистим керівництвом Потьомкіна: 1776 – Катеринослав на лівому березі Дніпра; 1778 – Херсон; 1779 – Маріуполь; 1783 – Севастополь; 1784 – Сімферополь; 1787 – Катеринослав на правому березі Дніпра; 1789 – Миколаїв.
Нові міста, як правило, одержували імена з грецьким підтекстом. «Поль» по-грецьки – місто. У цьому була своя логіка. Подібно древнім грекам, які дві з половиною тисячі років тому освоювали чорноморські береги, що побудували Херсонес, Пантікапей і Ольвію, під керівництвом Потьомкіна забудовувалися і заселялися нові «поліси». Деякі з них потім переросли в мегаполіси.
Потьомкін обґрунтовував перед Катериною необхідність будівництва міських поселень, адміністративні, економічні і торгові «вигоди». Катерина II, видаючи відповідні розпорядження, обов’язково спиралася на думку Потьомкіна. Відомо, що князь особисто вибрав місце для Катеринослава II, Миколаєва, Вознесенська і Херсона. В умовах доволі мінливої геополітичної ситуації, змінювалося і призначення міст. Функції міста прямо залежали від його вигідного місця розташування. Під началом Потьомкіна працювали талановиті архітектори, інженери, що розробляли проекти міст і окремих ансамблів. У процесі будівництва Потьомкін надсилав ордери з конкретними вказівками (найчастіше це не входило в його прямі обов’язки).
Зрозуміло, що Потьомкін діяв і в особистих, «корисливих» інтересах. Значна частина краю складала його особисті володіння. Приміром, всесвітньо відомий острів Хортиця. Потьомкін належав до того кола людей, які, в принципі, не чурались збагачуватися за державний рахунок, але намагалися робити так, щоб приносити і чималу користь державі.
Кілька міст на Півдні України можуть претендувати на звання улюбленого дітища Потьомкіна. Херсон, Катеринослав, Миколаїв. «Віце-король» хотів облаштувати собі місто-резиденцію. Ідея завжди була одна – одночасно південна столиця Росії і столиця південного «віце-королівства» Потьомкіна. Така собі «провінційна метрополія». Задум цей удався тільки один раз – з будівництвом Катеринослава.
Херсон заснували в 1778 р. Спочатку надії були райдужними – головна морська база і торговельний центр. Незабаром з''ясувалося, що русло Дніпра перед гирлом надто мілководне і не пристосоване для заходу великих суден. Та й болотистий клімат місцевості виявився не занадто здоровим.
У 1789 р. Потьомкін заснував ще одне нове місто – головну верф для Чорноморського флоту. Це був Миколаїв – теж розташований у самого моря, в гирлі ріки Південний Буг. Це місто згодом розвинулося в більш великий центр, ніж Херсон. Існує навіть легенда, що Потьомкін перед смертю заповідав себе поховати в «улюбленому Миколаєві» (а похований був у Херсоні). Але столицею Півдня Миколаїв так і не став. Знаменита «Південна Пальмира» – Одеса – заснована вже після смерті Потьомкіна, у 1794 р., на місці середньовічної фортеці Хаджибей.
Доля Катеринослава більш драматична, схожа на роман, повна запаморочливих злетів і несподіваних падінь. Ідея заснувати могутній міський центр у Дніпровському Надпоріжжі дійсно спала на думку Потьомкіну ще в 1770-х рр. У той час ще не було ясно остаточно, чи закріпиться Росія на чорноморському узбережжі. Адже ще не був узятий Крим. Тому губернський центр, а потім і третю столицю імперії вирішено було розмістити на видаленні від узбережжя.
Спочатку місто Катеринослав почали будувати на лівому березі Дніпра, у восьми верстах від впадіння в Дніпро ріки Самари. Перший Катеринослав проіснував короткий час, з 1776 по 1783 рр. Сьогодні на цьому місці – велике водосховище на Самарі, а незатоплені території селища Самарівка на околиці Дніпропетровська використовуються під садибні ділянки.
Незабаром саме Потьомкін умовив Катерину перенести місто на інше місце. Це сталося через низку причин – географічну незручність, невдалий клімат, котрий створював загрозу епідемій. Але найголовніше – в 1783 р. було приєднане до Росії Кримське ханство, військова загроза для степових територій майже зникла. Старе місто-фортеця, яким був Катеринослав Перший, вже не відповідало вимогам часу.
Для будівництва Катеринослава на Дніпрі Потьомкін обрав правий берег – величезну гранітну гору в закруті Дніпра, де ріка повертає майже на 90 градусів. Іншого такого місця немає ніде на всьому протязі Дніпра. А які панорами! Місто домінує над навколишньою місцевістю.
В середині 1780-х рр. Г.О. Потьомкін створив цілу систему поглядів на призначення та розвиток майбутнього Катеринослава. Його ідеї склали програму утворення й розвитку Катеринослава, яка концептуально викладена в документі під назвою «Начертание города Екатеринослава», написаному Г.О. Потьомкіним 6 жовтня 1786 р.
Генеральна ідея «Начертания» – збудування «ідеального» міста – центру управління колонізаційними процесами на Півдні імперії відповідала вимогам часу, втіливши європейські досягнення в галузі теорії містобудування й проблем міського розвитку епохи Просвітництва. Ця ідея визначила вибір території й функції міста й обумовила його архітектурно-планувальне вирішення.
Наприкінці XVIII ст. Катеринослав замислювався як третя столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Новоросії. Відповідно до цього, програма Г.О. Потьомкіна висувала на перший план питання, пов’язані з адміністративною, економічною, культурною функціями міста, а не з військово-оборонною. «Начертание» визначало основні функції та досить промовистий перелік головних споруд міста: собор подібний до «святого Павла, що неподалік Рима», будівлі судових установ, торгівельні ряди з біржею, театр, «палати» генерал-губернаторські, архієпископство з дикастерією та школою, інвалідний будинок та аптека, будинки губернатора, віце-губернатора, дворянських зборів, фабрики суконна та шовкова, університет та музична академія.
Отже, Г.О. Потьомкін розробив цілу програму утворення та розвитку міста Катеринослава. Передбачалися: 1) розробка та реалізація архітектурних проектів міста та окремих споруд; 2) розвиток економіки міста шляхом створення потужних промислових підприємств; 3) перетворення Катеринослава на культурний та просвітницький центр Південного краю.
Потьомкінська ідея «південної столиці» стала керівною для архітекторів Катеринослава ІІ. Катеринослав одержав строге класичне планування – прямі лінії вулиць, квадрати площ. Амбіційні спорудження й архітектурні ансамблі. Катеринославу дійсно призначена була «блискуча майбутність», як висловлювалися сучасники.
У філософській думці епохи Просвітництва «ідеальним» вважалося місто, збудоване, виходячи не з суто утилітарних прагнень, а за канонами класицистичного стилю, з регулярним плануванням, строгістю форм і композицій будівель, відсутністю значних укріплень та наявністю великих масивів зелених насаджень.
13 жовтня 1786 р. був офіційно затверджений перший генеральний план Катеринослава. Його автором був запрошений Потьомкіним Клод Геруа французький архітектор, академік Паризької Академії та Російської Академії мистецтв». Центр міста запроектований на пологій вер¬шині пагорбу, де розташована головна міська площа з собором та адміністративними й громадськими спорудами.
У 1787 р., з початком російсько-турецької війни, більша частина коштів, виділених для будівництва Катеринослава, була направлена для потреб фронту. Г.О. Потьомкін прийняв рішення внести корективи у генеральний план міста. У 1788 р. Г.О. Потьомкін наказав «виписати» з Петербурга свого улюбленого архітектора І.Є. Старова та доручив йому керівництво плануванням міста. І.Є. Старов – автор шедеврів російського класицизму XVIII ст., Троїцького собору Олександро-Невської лаври та Таврійського палацу у Санкт-Петербурзі.
На замовлення Г.О. Потьомкіна І.Є. Старов створив два варіанти генерального плану Катеринослава, останній з яких Катерина ІІ затвердила 23 лютого 1792 р. як генеральний план міста.
Генеральний план Катеринослава І.Є. Старова реалізував концепцію так званого відкритого міста, з повною відсутністю військово-фортифікаційних споруд (на відміну від проекту К. Геруа). Він втілив прагнення до ясної регулярної структури міста і вдало врахував природні умови місцевості. Завдяки цьому генеральний план 1792 р., розроблений на основі попередніх варіантів, став основою подальшого планувального розвитку Катеринослава.
Громадський центр міста зайняв центр пагорбу. Тут розташовувалися палац намісника, Преображенський собор, головна площа і проспект завширшки 60 сажнів («Гульбище Средней улицы»). На найвищій точці пагорба Старов (як і Геруа) запланував собор – архітектурну домінанту Катеринослава. У порівнянні з попередніми проектами, територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (забудова Половиці), однак центральне значення традиційно зберігалося за нагірною частиною. Оточена широким бульваром, вона отримала п''ятикутну форму. Собор оточувала велика за розмірами площа (прообраз сучасної Жовтневої пл.), де передбачалося розмістити намісницьке правління, а за ним – напівкруглу торгову площу. Три променя вулиць сходилися до іншої напівкруглої площі у північно-східній частині пагорба (сучасна пл. Шевченка), яку завершував палац Г.О. Потьомкіна, зведений І.Є. Старовим у 1787 – 1789 рр.
Чітке й ясне планування Катеринослава, в основу якого покладена трипроменева система, стало зразковим для планування інших міст. Проект Старова вплинув на весь наступний процес планування і забудови Катеринослава. Основні його положення, в першу чергу, розвиток міста уздовж Дніпра, збереглися й у сучасному Дніпропетровську.
Програма Г.О. Потьомкіна передбачала також масштабні ініціативи в економічній і культурній галузях, зокрема заходи по створенню економічного підґрунтя для розвитку Катеринослава. Ордером від 10 жовтня 1786 р. Г.О. Потьомкін доручив будівництво міста губернатору І.М. Синельникову, виділивши для цього 200000 крб.
Розуміючи необхідність створення промислових підприємств у місті, яке в силу географічного положення не могло бути значним торгівельним центром, Г.О. Потьомкін стимулював утворення фабрик.
Г.О. Потьомкін улаштував у 1786 р. велику суконну фабрику у власному містечку Дубровні Могилевської губернії під назвою «Катеринославської», що мала бути переведена до Катеринослава. На момент смерті Г.О. Потьомкіна існували «Катеринославські» фабрики: сукняна в Дубровні, «шовкових матерій» у Купавні та «чулошна» у Кайдаках. За життя Г.О. Потьомкіна встигли здійснити тільки загальну підготовку до будівництва фабрик: обрали місце, визначили приблизні параметри виробництва. Уже після смерті Г.О. Потьомкіна, 14 травня 1792 р. Катерина ІІ наказала відпустити на фабрики 326458 руб. та вимагала перевести й облаштувати їх між Катеринославом та Новим Кодаком. Не відповідає дійсності усталене твердження про 12 фабрик. В місті мали зосередитися 8 фабрик: сукняна, годинникова і позументна – з Дубровни, шовкова – з Купавни, панчішна – з Нових Кайдак; а також нововлаштовані – стрічкова, паперова і свічкова. Катеринославські фабрики були відкриті на новому місці тільки у 1794 р. та існували до середини 1830-х рр..
У 1784 р. Г.О. Потьомкін подав Катерині ІІ прохання щодо заснування у Катеринославі Академії наук та мистецтв. Незабаром імператриця видала указ від 4 вересня 1784 р. про заснування університету: «повеліваємо заснувати університет, в якому не тільки науки, але й мистецтва викладатися мають бути». Г.О. Потьомкін прохав виділити додаткові кошти та міркував, що в Катеринославському університеті буде також навчатись молодь із Польщі, Греції, Валахії та Молдавії. Указом 13 жовтня 1786 р. Катерина ІІ призначила фінансування університету «з академією мистецтва та музики, з хірургічним та народним училищами» у розмірі 60 000 карбованців на рік.
Отже, своїм указом Катерина ІІ заснувала в ще не заснованому місті університет – другий у Росії. Перший заснувала імператриця Єлизавета Петрівна в 1755 р. у Москві. А от «академія музична», про яку сказане в указі Катерини 1784 р. про катеринославський університет – це мала бути перша в Росії консерваторія! Цікаво, що перші консерваторії в Росії відкрилися в Москві і Санкт-Петербурзі лише через 80 років. Усім цим планам не призначено було здійснитися – університет у місті з''явився в 1918 р., а консерваторія... тільки в 2005 р. У складі Катеринославського університету мала також відкритися консерваторія.
Разом із стимулюванням утворення і визначенням джерел фінансування культурно-освітніх закладів, Г.О. Потьомкін особисто брав участь у формуванні системи наукових кадрів. Для викладання в університеті він (як свідчать ордери) залучив досвідчених спеціалістів: Джузеппе Сарті, призначеного директором музичної академії; професора Василя Ливанова, «для викладання науки домоводства»; випускників Петербурзької академії мистецтв, живописців Василя Неретина та Михайла Бухарова; французького історіографа де Гюена; архімандрита Іраклія, для викладання грецької мови; надвірного радника Гібала, придворного музиканта Хандошкіна. У архієпископа Євгена Булгариса була придбана бібліотека, після смерті Г.О. Потьомкіна розподілена між Казанським університетом та Катеринославською гімназією.
Після 1791 р. питання про створення Катеринославського університету було швидко зняте з порядку денного, всі заходи у цьому напрямку згорнуті; кошти на створення університету та інших науково-педагогічних установ – витрачена на різні потреби. «Жалування» фахівцям, запрошеним до так і не відкритого університету, продовжували виплачувати нерегулярно ще декілька років. У 1792 р. був складений проект утворення у Катеринославі замість університету педагогічного інституту, але й він не був реалізований. Своєрідним «правонаступником» університету можна вважати губернське училище, відкрите у Катеринославі 1793 р.
Уже після смерті Потьомкіна місто одержить у спадщину його бібліотеку, а з похідної друкарні, що знаходилася при Потьомкіні в його численних переїздах, зробили першу стаціонарну міську друкарню. У 1793 р. В.С. По¬пов передав типографію наміснику В.В. Коховському, котрий, у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а незабаром – губернському правлінню. Оскільки Приказ підпорядковувався губернаторові, можливо, брошура видана за його ініціативою. У 90-х рр. XVIII ст. типографія друкувала урядові накази, почала видавати книги. Перша з них, «Наставление сыну» – написана місцевим поміщиком В. Золотницьким, – вийшла друком у 1796 р. У 1800 р. вийшло друком «Начальное учение французского языка» Ф. Заставського. Отже, Г.О. Потьомкіну Катеринослав зобов’язаний появою типографії і, внаслідок цього, поширенням книжної культури, хоч і у вельми скромних розмірах.
Головним результатом потьомкінської програми стало утворення Катеринослава ІІ після юридичного його заснування в указі Катерини ІІ від 22 січня 1784 р. Офіційний акт заснування відбувся у 1787 р., під час знаменитої південної подорожі Катерини ІІ. Імператриця 9 (20) травня 1787 р. вранці прибула до пагорбу неподалік слободи Половиці для закладки Преображенського собору. Під час урочистої церемонії імператриця, австрійський імператор Йосиф ІІ Габсбург, Г.О. Потьомкін та інші офіційні особи заклали перші камені першої споруди Катеринослава.
У 1789 р. Катеринослав на Дніпрі став фактичним центром Катеринославського намісництва. До цього з 1784 р. намісницькі установи знаходились у місті Кременчуці. Г.О. Потьомкін 22 травня 1789 р. повідомив Катерині ІІ, що «приїхавши до Кременчука… знайшов його всього у воді… наказав переходити правлінням у Новий Катеринослав», котрий знаходився на початковому етапі будівництва. Але чим ширше розгортались воєнні дії, тим більше скорочувалися обсяги будівництва новозаснованої столиці краю. Архієпископ Гавриїл (Розанов) відмітив: «Для Катеринослава війна була не тільки непотрібна, але й шкідлива».
6 жовтня 1791 р. Г.О. Потьомкін раптово помер у бессарабському степу по дорозі з міста Ясс (столиця Молдавії) до Миколаєва. Раптова смерть Г.О. Потьомкіна негативно позначилася на розвиткові Катеринослава. Яка ж частина потьомкінської програми розвитку міста втілилася у життя? По-перше, протягом середини 1780 – початку 1790-х рр. утворене місто Катеринослав ІІ. По-друге, створені проекти забудови міста, завдяки яким сформувалася сучасна планувальна система центру Катеринослава-Дніпропетровська. По-третє, побудований комплекс фабрик, існування яких у 1794 – 1837 рр. слугувало важливим чинником розвитку Катеринослава. По-четверте, матеріальна та наукова база так і не відкритого Катеринославського університету склала важливе підґрунтя для відкриття училища та гімназії й становлення Катеринослава як культурного центру.
Разом з цим, об’єктивні труднощі з реалізацією потьомкінської програми, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, засвідчили, що збудувати нове місто цілком згідно з первісним задумом виявилося неможливим. Програма Г.О. Потьомкіна ґрунтувалася на невиправдано оптимістичних сподіваннях щодо реалізації «грецького проекту». Дійсно, багато чого в програмі було привнесене фантазіями Ясновельможного князя, які в подальшому не змогли реалізуватися. Слушною є думка Д.І. Багалія, «невдача пояснюється тим, що хотіли штучно, одним росчерком пера, створити те, для чого потрібні були місцеві умови…».
Південною столицею імперії Катеринослав так і не став, хоча і сформувався й ціле століття існував як звичайне губернське місто. У чомусь Потьомкін занадто переоцінив свої можливості, але в головному виявився правий – нове місто не відразу, але завзято довело свою життєздатність, поступово розкрило свій урбаністичний потенціал.
Здається, ще при заснуванні міста за потьомкінською моделлю була закладена і специфіка катеринославсько-дніпропетровських владних структур. Потьомкін хотів зробити Катеринослав місцеперебуванням двору свого негласного «віце-королівства». Пересувний двір князя нарешті повинний був осісти на місце. Устигли побудувати тільки палац над Дніпром, але Ясновельможний у ньому так не побував.
Двір Ясновельможного не зміг осісти в Катеринославі. Але відчуття владної самодостатності збереглося і надалі вилилося у формуванні в місті своїх особливих владних структур, які, будучи частиною системи більш високого порядку, завжди мислили самодостатньо, представляючи інтереси не тільки міста, але й цілого регіону. «Індекс впливу» міста на процеси в регіоні й у країні із самого початку був заданий на порядок вищий, ніж будь-якого провінційного, навіть розвинутого міського центра. «Катеринославське лобі» сформувалося і виявило себе вже в Державній Думі Російської імперії на початку ХХ століття, коли навіть главою російського парламенту став катеринославський землевласник Михайло Родзянко. Ну, а «дніпропетровські клани» другої половини ХХ століття, здається, давно стали «притчею во языцех». Брежнєв, Щербицький, Кучма, Лазаренко… Ці постаті відомі, крім усього іншого, своєю неоднозначністю, суперечливістю у поглядах та діях. Але всі вони є продуктами міських структур, задуманих та сформованих під керівництвом Потьомкіна.
Секрет успіху Катеринослава ґрунтується на двох «китах»: унікальному географічному розташуванні і не менш оригінальній моделі розвитку, заданій Потьомкіним для нового міста. Місто побудоване в «серединному вузлі» причорноморських степів. Вузол перед порогами завжди був своєрідним ключем для володіння всією місцевістю. Зараз Дніпропетровськ рівновіддалений від донецького вугілля і криворізької руди і є ефективним розподільним центром матеріальних і людських ресурсів, грошових потоків на всій території Південного-Сходу України.
Правий був Яворницький – особистість Потьомкіна стала одним із своєрідних архетипів дніпровського мегаполіса. Характер засновника і його ідеї, що колись визначили основні вектори міського розвитку, сьогодні продовжують впливати на міську історію.

Максим Кавун


1. Багалій Д.І. Заселення Південної України (Запоріжжя й Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку / Д.І. Багалій. – Х.: Вид-во “Союз” Харк. кредит. союзу кооперативів, 1920. – 102 с.
2. Белехов Н. Иван Старов: Материалы к изучению творчества / Н. Белехов, А. Петров. – М.: Изд-во Акад. архит-ры СССР, 1950. – 180 с.
3. Брикнер А.Г. Потемкин / А.Г. Брикнер. – М.: ТЕРРА, 1996. – 304 с.: ил.
4. Днепропетровску 200 лет, 1776-1976: Сб. док. и матер. / Гл. арх. упр. при Сов. Мин. УССР, Парт. арх. Днепропетр. обкома Компарт. Укр., Днепропетр. обл. гос. арх.; Сост. Б.Я. Бриккер и др.; Редкол.: И.В. Васильев (пред.) и др. – К.: Наук. думка, 1976. – 512 с.
5. Дніпропетровськ: Віхи історії: Навч. посіб. / Упоряд. А.Г. Болебрух, С.А. Квітка; Редкол.: С.А. Квітка (гол. ред.) та ін. – Д.: Грані, 2001. – 256 с.
6. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. / Е.И. Дружинина. – М.: АН СССР, 1959. – 280 с., карт.
7. Егоров А.И. Екатеринославское блукание (1777-1791) / А.И. Егоров. – Екатеринослав: Т-во “Печатня С.П. Яковлева”, 1887. – 21 с.
8. Екатерина ІІ и Г.А. Потемкин: Личная переписка. 1769-1791 / Изд. подгот. В.С. Лопатин. – М.: Наука, 1997. – 992 с.
9. Кавун М. Светлейший князь Потемкин. «Отец-основатель» Екатеринослава / М. Кавун // Недвижимость в движении. – 2006. – 16 авг.
10. Кавун М.Е. Заснування та становлення Катеринослава як губернського центру (остання чверть XVIII – перша половина ХІХ ст.) / М.Е. Кавун // Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г. Болебруха. – Дніпропетровськ: Грані, 2006. – Розділ ІІ. – С. 77 – 128.
11. Кавун М.Е. Картографічний матеріал кінця XVIII ст. як джерело з історії формування м. Катеринослава / М.Е. Кавун // Наддніпрян. іст.-краєзн. зб. / Редкол.: А.Г. Болебрух (відп. ред.) та ін. – Д.: Етюд-Сервіс, 1998. – Вип. 1: Матеріали Першої міжрегіон. іст.-краєзн. конф. (8-9 жовт. 1998 р., м. Дніпропетровськ). – С. 104-110.
12. Кавун М.Э. Долгий век Екатеринослава (конец XVIII – середина XIX века) / М.Э. Кавун // Днепропетровск. Архитекторы / Н.П. Андрущенко, М.Э. Кавун, Н.А. Лопатюк и др.; Под общ. ред. Н.Н. Кондель-Перминовой. – К. – Днепропетровск: Издательский дом «А+С», 2006. – С. 10 – 50.
13. Первое столетие г. Екатеринослава. 1787 – 9 мая – 1887 г. Доклад Екатеринославской Городской Управы к торжественному заседанию Думы 9 мая 1887 года. (Материалы для историческаго очерка) / Сост. М.М. Владимиров, Городской Секретарь. – Екатеринослав: Тип. Я.М. Чаусскаго, 1887. – 275 с.
14. Полонська-Василенко Н.Д. Нездійснений архітектурний проект (До історії Катеринослава) / Н.Д. Полонська-Василенко // Полонська-Василенко Н.Д. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. – Т. ІІ. – С. 170-177.
15. Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский: Ист.-архит. очерк / С.Б. Ревский. – Д.: ДИСИ, 1974. – 96 с.
16. Ревский С.Б. Формирование и развитие исторического центра г. Днепропетровска // Памятники русской архитектуры и монументального искусства / С.Б. Ревский. – М.: Наука, 1983. – С. 262-279.
17. Стародубов А.Ф. Память истории: г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям / А.Ф. Стародубов, В.В. Самодрыга, С.С. Иванов. – Д.: РВА «Дніпро-VAL», 2001. – 374 с.
18. Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века / В.И. Тимофеенко. – К.: Наук. думка, 1984. – 220 с.
19. Шатров М. Город на трех холмах: Книга о старом Екатеринославе / М. Шатров. – 2-е изд. – Д.: Промінь, 1969. – 416 с.
20. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава / Д.И. Яворницкий. – Д.: Промінь, 1989. – 197 с.: ил.


(С) Максим Кавун 2008

Вихідні дані публікації: Кавун М. Е. Григорій Потьомкін – будівничий міста Катеринослава / М. Е. Кавун // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 р.: Бібліогр. покажчик / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка; Упоряд. І. Голуб. – Д.: ДОУНБ, 2008. – С. 172-184.

Вернуться в раздел
Вернуться на главную