З відомостей, зібраних катеринославським намісником В.В. Коховським від 24 січня 1789 р. видно, що до 1783 р. у Новому Кодаку щорічно відбувалися п''ять ярмарків: на Зеленому тижні; 15 серпня в день Успіння Богородиці; 26 вересня в день Іоанна Богослова; 6 грудня в день Миколи Чудотворця; на Сирному тижні [7, арк. 10].
В останній чверті XVIII ст. територія Дніпровського Надпоріжжя стала одним з об’єктів активності нової колонізаційно-культурної течії, що її формувала Російська імперія доби Катерини відповідно до експансії в причорноморському та балканському напрямках. Із середини 1770-х рр. формується й паралельно осаджується в Надпоріжжі потужний російський колонізаційно-урбаністичний проект «Катеринослав», пройшовши послідовно дві реалізації. Перша реалізація – Катеринослав І (Кільченський), розташовувався в гирлі р. Кільчені та Самари (1776 – 1783 рр., залишки до 1794 р.), частково в межах сучасного Дніпропетровська з південно-східного боку – селище Самарівка та о. Самарський в Самарському водосховищі (до речі, ця територія немає нічого спільного з сучасним райцентром Новомосковськом, про що постійно стверджують автори багатьох публікацій [9; 34]). Друга реалізація – Катеринослав ІІ (Дніпровський) (юридично з 1784 р., фактично заснований 1787 р.), розташований у місці залому р. Дніпро проти гирла р. Самари. Катеринослав (Дніпровський) перейменований у 1926 р. на Дніпропетровськ.
Указ Катерини II від 22 січня 1784 р. наголосив: «губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лутчей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака» [40, с. 11]. Мався на увазі саме Новий Кодак. На момент видання указу 1784 р. про заснування Катеринослава ІІ «у Кайдака», Новий Кодак являв собою поселення міського типу, з розвиненими функціями: військово-адміністративна (колишній центр Кодацької паланки війська Запорозького), економічна (наявність перевозу через Дніпро та декількох ярмарків) та культурно-релігійна (центр духовного правління, декілька церков, чудотворна ікона). Тобто, Новий Кодак займав важливий, навіть особливий щабель в тій системі населених місць передмодерної доби, що її виробило Запорожжя до його переформатування російською імперською державою. Але механічно порівнювати та ототожнювати функції та параметри Нового Кодака з губернським містом Російської імперії Катеринославом [34, с. 28-29] не тільки немає потреби, це суперечить принципам історико-урбаністичних досліджень.
Головна дослідницька проблема на цьому етапі – сутність та характер взаємовідносин між Новим Кодаком та Катеринославом під час формування останнього (1780-і – 1790-і рр.).
Розглянемо ці питання детальніше по пунктах.
1) Новий Кодак та Катеринослав належать абсолютно різним за походженням культурним та урбаністичним традиціям. Ці урбаністичні структури займають кардинально відмінні щаблі в ієрархії міських поселень Півдня. Новий Кодак – населений пункт міського типу, продукт колонізаційної традиції XVII – XVIII ст., перехідний між містечком та містом, вирісший із фортеці на Степовому Прикордонні та спромігшийся розвинутись до ролі паланкового центру (тобто субрегіонального рівня). Військово-адміністративні ознаки є первісними та домінуючими, водночас розвивалася й економічна функція. Новий Кодак являв собою місто-фортецю із розвиненим посадом. Катеринослав – ранньомодерний міський поліфункціональний центр – губернське місто Півдня Російської імперії із функціями «провінційної метрополії», тобто, міського центру регіонального значення (т.зв. «південна столиця»). За забудовою – регулярне класицистичне місто, створене за європейськими зразками доби Просвітництва, що не мало ніякої типологічної спадкоємності з військово-адміністративними центрами Степового Прикордоння. У культурному сенсі місто формувалося на засадах полікультурності, одночасно на засадах єдиної підімперської ідентичності.
2) Новий Кодак не виконував і не міг виконувати ніяких функцій губернського міста Катеринослава у 1780-х рр., тобто, функцій регіонального значення.
Твердження про зв’язок Нового Кодака та Катеринослава вперше фіксуються в історичній праці єпископа Феодосія (Макаревського) у 1880 р. Передусім він зазначив, що «во многих местных бумагах, даже оффициальных, в это время, особенно в 1787 – 1791 г.г., Новый Кайдак именовался – Екатеринославом» [45, с. 139]. Інший фрагмент з праці Феодосія – під час будівництва Катеринослава на Дніпрі «город Новый Кайдак сделался центром народнаго прибежища: купцы и мещане, рабочие и мастеровые, – все, разновременно, перешли в Новый Кайдак; наконец, по формальном переименовании слободы Половицы губернским городом Екатеринославом, и вся администрация, военная и гражданская, в ожидании построения города и для наблюдений за работами по устройству всех казенных и общественных зданий в городе, помещена была временно в Новом Кайдаке» [45, с. 139].
Є потреба розібратися у двох аспектах: характер та спрямованість даних висловлювань єп. Феодосія, та питання про їх вірогідність. Вказані фрагменти з праці єпископа Феодосія, на нашу думку, мають виключно констатаційний, а не ідеологічний характер, оскільки всі спекуляції на проблемі «Новий Кодак – Катеринослав» виникли тільки у пострадянську, постмодерну добу. Думаю, якби Феодосій (Макаревський) дізнався, що цим фрагментом його тексту в сучасному Дніпропетровську постійно маніпулюють для обґрунтування «органічного зв’язку» двох структур, то він був би сильно здивований. Зважимо на те, що єпископ Феодосій не міг займатися пошуком опозиційних дат літочислення міста й прагнути щосили відійти від «катеринославського» або «катерининського» підходу», тому що в самому Катеринославі він і жив. Зауважимо, що Феодосій, а за ним і Д.І. Яворницький, стверджують про зв’язок Нового Кодака та Катеринослава, але як про тимчасовий й самі практично проголошують Новий Кодак допоміжною, перехідною структурою Катеринослава. А раз проміжною, то автори чітко відрізняють обидві структури, й така категорія й вишукувати обґрунтування «органічного зв''язку» в працях Феодосія (Макаревського) та Д.І. Яворницького (див. зокрема [34]) є марною працею.
Щодо вірогідності висловів з праці єпископа Феодосія, то висловлю власну думку з цього приводу. Праця єпископа Феодосія 1880 р. яка вважається в місцевому середовищі ледь не «краєзнавчим євангелієм», містить у собі сотні публікацій джерел, але без посилань та без явного розрізнення джерельних текстів та власне авторських міркувань, що дуже утруднює розуміння тексту. На це звертав увагу ще Д.І. Яворницький. На жаль, перевидання цієї праці 1880 р. у 2000 р., яка потрапила майже в кожну школу області (!) сталося без належних наукових коментарів, адже коментар до праці Феодосія з проблеми вірогідності, мабуть, був би за обсягом майже рівний формату цього фоліанту. Висновки єп. Феодосія не змогли пройти перевірку критикою, виходячи з якісних характеристик культурно-історіографічної ситуації XIX – XX ст., коли поняття дискусії майже не існувало, а дослідницька культура звелася практично до переписування та компіляції цитат попередників. На жаль, фрази з книги Феодосія постійно переписувалися без жодних змін в численних історичних та краєзнавчих працях, що органічно відповідало місцевому краєзнавчому дискурсу ХХ ст.
Д.І. Яворницький, будучи обережним у висновках, у роботі «История города Екатеринослава», знову наголосив про Новий Кодак як перехідну структуру, що лише тимчасово виконувала функції губернського міста під час будівництва Катеринослава [49, с. 37-38]. Робота Д.І. Яворницького, написана 1937 р., була опублікована тільки під час Перебудови у 1989 р. й, судячи з усього, майже не справила впливу на дослідження саме цієї проблеми, оскільки невдовзі розпочався якісно новий етап, із домінуванням культурно-політичної риторики.
А.В. Бойко в статті 1993 р. піддав суворій критиці навіть тезу Д.І. Яворницького про нібито перехідну роль Нового Кодака як губернського міста. А.В. Бойко, на противагу Д.І. Яворницькому, не став обмежувати роль Нового Кодака у будівництві Катеринослава виключно форштадтом (передмістям). Дослідник натомість ввів тезу, що Новий Кодак в кінці 1780 – на початку 1790-х рр. не заміняв тимчасово губернське місто, а «був ним фактично й юридично» [8, с. 67]. Ця явно провокативна теза стала некритично повторюватися іншими авторами – істориками та журналістами.
Отже, нічим не підкріплена заява єпископа Феодосія Макаревського (як, зрештою, більша частина відомостей з його книги) про те, що у Новому Кодаку навіть тимчасово знаходилися губернські органи управління, у подальшому десятки разів переписувана місцевими краєзнавцями, однак повністю спростована аналізом джерельних матеріалів кінця XVIII ст.
Насправді ж, це питання не вимагає якихось дослідницьких зусиль. Зазначимо, що системоутворюючі для Катеринослава регіональні органи управління – намісницька адміністрація – переведені в самий Катеринослав (на Соборну гору) з міста Кременчука, де вони знаходилися тимчасово в 1784 – 1789 р. А катеринославський архієпископ з усіма єпархіальними органами управління переведений у 1804 р. до Катеринослава з Новомиргорода (!), спочатку ж його тимчасовою резиденцією взагалі було м. Полтава з 1775 до 1797 р.
Залишається тільки здогадуватись щодо мотивів появи вищезгаданого фрагмента в праці єпископа Феодосія.
3). Новий Кодак, колишній паланковий центр, у кінці 1770 – середині 1780-х рр. тимчасово виконував субрегіональні функції повітового центру Новоросійської губернії та Катеринославського намісництва. Але ці функції були надані йому самою ж Російською Імперією, причому тимчасово – до того, як буде побудоване губернське місто Катеринослав. Як можна цей факт тлумачити на користь континуїтету двох урбаністичних традицій – степової військово-прикордонної та імперської просвітницько-ранньомодерної?
У Новому Кодаку тимчасово знаходилась повітова адміністрація Саксаганського повіту Новоросійської губернії, перетворена згодом на адміністрацію Катеринославського повіту Катеринославського намісництва й переведена потім у «новоустроенный» Катеринослав. Також у Новому Кодаку з 1777 р. знаходилося Слов’янське духовне правління – підпорядкований архієпископу місцевий орган церковної юрисдикції. Ці управлінські структури субрегіонального (повітового рівня), переведені згодом у Катеринослав, не були визначальними та не мали ніякого значного впливу на процес формування губернського міста та на формування його соціокультурного обличчя.
Катеринослав, щоб сформуватись як міський організм регіонального значення (губернське місто), не повинен був обов’язково зосереджувати в собі функції повітового центру. Повітові органи управління могли знаходитись і в іншому місці. Влада ж Російської імперії навіть у цьому випадку ці функції, тимчасово покладені на Новий Кодак, передала до Катеринослава, щоб підсилити новий міський центр.
І ось примусове накладення імперією субрегіональних (повітових) управлінських функцій на Новий Кодак, а згодом примусова передача цих субрегіональних функцій до губернського міста Катеринослава, а також спільність «округи», для авторів «Палімпсесту» є головними доказами нібито континуїтету Нового Кодака та Катеринослава, ігноруючи весь процес формування губернського центру (!) І цього вистачило, щоб написати у висновку до книги «Палімпсест»: «У територіальному та адміністративному плані Катеринослав Дніпровський є правонаступником повітового міста Новий Кодак, від якого було отримано повітові установи, певні елементи міської влади та територію міського округу. Причому отримано не внесенням ззовні, а перенесенням у межах єдиної адміністративно-територіальної структури, яку можна визначити як первісний проект «Катеринослав Дніпровський» або «Великий Катеринослав» [47а, с. 249].
У будь-якого більш-менш обізнаного читача ці рядки можуть викликати тільки іронію. Я вже не говорю про те, що всі інші функції губернського міста Катеринослава, крім повітових, щезли з історичної картини. Автори забули, чи то самі не зрозуміли, звідки «повітове місто» Новий Кодак стало повітовим містом, хто надав йому «не внесенням ззовні» (мабуть, ще у Запорозькій Січі самі визріли) повітові установи, хто потім переніс їх у Катеринослав «не внесенням ззовні». Які «певні елементи міської влади» міг отримати Катеринослав у Нового Кодака? Адже всім відомо, що катеринославською міською думою стала міська дума, заснована у Новомосковську (залишку Катеринослава Кільченського) у 1787 р., а згодом перенесена на правий берег Дніпра. Те ж саме стосується і магістрату. Першим міським головою Катеринослава став Іван Шевельов – міський голова того ж Новомосковська – залишку Катеринослава Кільченського. Вище процитований абзац з «Палімпсесту» взагалі не можна визначити інакше, як наругу над усіма фактами історії раннього Катеринослава та свідому історичну фальсифікацію.
Стосовно ж «єдиної адміністративно-територіальної структури, яку можна визначити як первісний проект «Катеринослав Дніпровський» або «Великий Катеринослав» – коментувати це дійсно важко. Провокативна теза, вкинута у 1993 р. А.В. Бойком, на наших очах перетворюється на дуже привабливий міф для псевдоісторичних маніпуляцій. Автори «Палімпсесту» не наводять щонайменших доказів існування «Великого Катеринослава», який уперше в історіографії з’являється на сторінках їхньої книги. Потрібно зазначити, що топонім «Катеринослав Дніпровський» я вжив у тексті «Історії міста Дніпропетровська» 2006 р. з обов’язковим зазначенням його умовного характеру (насправді його ніколи не існувало і він вживається як розрізнення з Катеринославом на р. Кільчені – Кільченським). Тепер же до цього умовного топоніму додали топонімічний монстр «Великий Катеринослав» і ввели його на сторінки «наукового» видання***. Цікаво, на якого читача розрахована ця історіографічна підробка? І яка ціна таких історіографічних «новацій»?
***(Не можу не зазначити, що книга «Палімпсест» отримала рекомендації до друку двох учених рад (!) – вченої ради Дніпропетровського національного університету (де працює й автор цієї статті) та вченої ради Інституту історії Національної академії наук України)
Вся історія та фактори формування Катеринослава в кінці XVIII – першої половини XIX ст. взагалі вилучаються з історичної картини, натомість з’являється обґрунтування «трансформації» на тридцяти сторінках, засноване на підтасовці джерел, у тому числі взятих і з мого тексту «Історії міста Дніпропетровська» (без належних посилань на авторство)***.
***(Останній розділ книги «Палімпсест» 2008 р. фактично є опонуючим до мого розділу «Історії міста Дніпропетровська» 2006 р. Містить, серед іншого, 11 посилань на мій текст без вказування прізвища автора, причому тільки на ті факти з мого розділу, які здалися вигідними для включення в книгу. Наукова полеміка фактично відсутня. Вся моя концепція урбанізації Дніпровського Надпоріжжя (більше 20 статей та два розділи у колективних монографіях) ігнорується. Немає у книзі й жодного посилання на автореферат моєї кандидатської дисертації 2003 р. – першої дисертації з історії Катеринослава та урбанізації Дніпровського Надпоріжжя. Це є свідомою підтасовкою та замовчуванням попередників у історіографічній традиції.)***
З усієї історії формування Катеринослава взяті до уваги тільки ті джерела, які ллють воду на так званий «козацький чинник». «Історія сучасного Дніпропетровська в такому ракурсі постає значно повнішою» – пишуть у висновку автори «Палімпсесту» [37а, с. 249]. Насправді, такої ганебної антинаукової сепарації історичних фактів не робив жоден з історіографів Дніпропетровська більше ніж за два століття, без огляду на ідеологічну чи політичну орієнтацію! І тут автори дійсно зайняли свою, «оригінальну» нішу. На наш погляд, тут взагалі відсутня будь-яка логіка та системне дослідницьке мислення, а є тільки претензії вписати багатогранну історію урбанізації Дніпровського Надпоріжжя тепер уже в «козакоцентричну» схему, яка вражає своєю інтелектуальною провінційністю. Причому робиться це з набагато меншим обтяженням інтелектом, ніж це робили імперські й радянські історіографи Катеринослава ХІХ – ХХ ст.
Усе стає зрозумілим, читаючи новітні «історіографічні джерела». Один із авторів «Палімпсесту», О. А. Репан чітко сформулював своє кредо: «я сам для себе вирішую, що хочу походити як мешканець Дніпропетровська від козацьких поселень» [9б, с. 53]. Але навіщо під цю «історіографічну забаганку» підводити всю історію урбанізації Дніпровського Надпоріжжя XI – XX ст., починаючи від давньоруського, й завершуючи імперським етапом? Чи стане повнішою історія Дніпропетровська від відвертого фальшування? Питання риторичне.
4). Твердження про те, що нібито у Г.О. Потьомкіна був «план» по з’єднанню в єдине ціле Старого Кодака, Нового Кодака (Кайдаків), Половиці та інших поселень, та перетворення їх вже у комплексі у єдиний Катеринослав до сих пір лишилися тільки версією, не доведеною переконливими фактами. А твердження на цьому ґрунті про континуїтет Катеринослава та Нового Кодака є виключно спекулятивними, являють собою продукт «віртуальної історії» доби Постмодерну, з виразно «козакоцентричним» вектором.
А.В. Бойко у вище цитованій статті висунув провокаційну думку про те, що Потьомкін начебто планував створити Катеринослав у великих розмірах, з включенням Нового Кодаку та, відповідно, прагнучи об’єднати землю Нового Кодаку із міською вигінною. На жаль, єдиний доказ авторської тези про начебто початкове межування землі від Нового Кодака до р. Сури, не можна визнати вичерпним.
Адже М.М. Владимиров в роботі «Первое столетие города Екатеринослава» детально навів документи першого межування вигінної землі Катеринослава 1796 р. з постановкою на кордонах сітки межових стовпів, згідно з якими вже тоді Новий Кодак та Лоцманська Кам’янка опинилися з зовнішнього боку міських кордонів [38, с. 124 – 125]. Й це при тому, що тільки указом Катерини II від 3 липня 1795 р. Нові Кайдаки були приєднані до Катеринослава в якості передмістя.
Твердження А.В. Бойка про «план» Потьомкіна повністю суперечать усім комплексам офіційної діловодної документації, зокрема, указам Катерини ІІ, листам самого Г.О. Потьомкіна (!) та генеральним планам Катеринослава 1786, 1790, 1792 рр., підписаним самою Катериною ІІ або Г.О. Потьомкіним, на яких немає взагалі навіть території Нового Кодаку – Нових Кайдаків.
Зацікавленого читача відсилаю до мого розділу в «Історії міста Дніпропетровська», де розглянуті ці питання [22]. Наведу тут для прикладу особисте листування катеринославського намісника І.М. Синельникова з самим Г.О. Потьомкіним. З листа від 13 травня 1786 р.: «Теперь то много охотников садится на горе, где будет новой Екатеринослав. Всякой говорит, чтоб садиться от Днепра повыше; однако ж и там селение Половицы, лежащаго под городом, вода не занимала” [22, с. 101]. «Гора, где будет новой Екатеринослав», це височина в заломі Дніпра, яка в подальшій катеринославській історіографії мала назву Соборна гора (зараз територія Жовтневого району Дніпропетровська). «Селение Половицы, лежащее под городом», це низинна придніпровська частина, колись зайнята Половицею, в майбутньому стала нижнім центром Катеринослава. Як бачимо, в особистому листуванні головних «винуватців» виникнення Катеринослава територією міста взагалі названа тільки Соборна «гора». Причому тут Новий Кодак – Нові Кайдаки, розташовані в 7-8 кілометрах?
Єдиний висловлений аргумент у статті А.В. Бойка 1993 р. – тимчасове об’єднання територій давніх поселень у міську вигінну землю Катеринослава у 1780-х рр. далі спеціально тлумачиться у цій же статті та у подальших працях прихильників (можливо співавторів?) цієї тези (Г.К. Швидько, О.А. Репан та ін.) як нібито значний чинник у формуванні міської структури подальшого Катеринослава.
Виходячи з усієї подальшої історії формування Катеринослава, зрозуміло, що у питанні з об’єднанням вигінної землі Катеринослава у 1780-х рр. мова йде виключно про економічний, а не про системоутворюючий чинник. Об’єднання вигінної землі для «новоустроенного» Катеринослава у 1780-х рр. не призвело ні до яких рухів у напрямку формування Катеринослава як можливої полі-структури з елементами у вигляді давніх козацьких поселень. Як свідчать діловодні джерела ХІХ ст., у подальшому старовинні поселення, які існували самостійно, частково повернули «свою» землю, або вели з містом Катеринославом з цього приводу судові суперечки.
У всіх розвідках авторів «новокодацької візії» як аргумент спорідненості історичної долі Нового Кодака та Катеринослава постійно наводиться вислів з атласу Катеринославського намісництва 1784 р.: «Екатеринославль – вновь учреждаемый город из местечка Новым Кодаком называемого на правом берегу Днепра против устья Самары лежащего», вперше згаданий в статті А.В. Бойка 1993 р.
Коли я читаю, що це «достовірне та репрезентативне джерело» [33], хочу зауважити, що на початку того ж року, 22 січня 1784 р., вийшов указ імператриці Катерини про утворення Катеринослава «у Кайдака». Катерина ІІ в своєму документі найвищої дії помилилась, а створювачі атласу з її наказу – краще знали за неї? Такий маніпулятивний підхід може викликати тільки іронію, адже він має дуже багато спільного з політичною практикою та хаосом сьогодення, якщо не породжений цією кон’юнктурною практикою. Результат – одне джерело повторюється як заклинання, тому що воно «ллє воду» на млин нової «візії», а інше – такий собі просто указ імператриці – ігнорується. Насправді ж перед нами нова й цікава проблема – в чому ж причина такої досить суттєвої різниці в державних документах імперії, виданих одразу один за другим?
Зазначу, що нижче наводиться тільки версія, й дослідження питання має бути продовжене. У 1784 р. (одразу після указу Катерини ІІ від 22 січня 1784 р.) місце для будівництва тільки визначалося. Новий Кодак використаний в атласі як стратегічний орієнтир, а проекти розбудови Катеринослава Дніпровського тільки починали розроблятися. Уже через два роки, коли реально розпочиналися підготовчі роботи на місці будівництва Катеринослава Дніпровського, Г.О. Потьомкін, ордером від 10 жовтня 1786 р. видаючи кошти на будівництво (200000 крб.) наміснику І.М. Синельникову зазначив: «…предписываю Вам, по принятию означенной суммы, приступить немедленно к заготовлению материалов и припасов, сколь можно в большем числе, поблизости к назначенному от меня под город месту, где теперь находится деревня Половица» [38, с. 56]. Зрозуміло, що місце Половиці – за 5 – 7 км нижче від Нового Кодака за течією Дніпра. Це й є пояснення розбіжності в орієнтирах.
В краєзнавчій історіографії ХІХ ст. постійно повторювалася думка, що в кінці XVIII ст. Новий Кодак мав стати передмістям – форштадтом Катеринослава ІІ, тобто мав виконувати якусь роль в масштабній міській структурі, що планувалася. Достеменних доказів цього немає. Натомість в усіх проектних планах Катеринослава, від перших планів 1783 – 1784 рр., до затверджених Катериною ІІ генеральних планів Клода Геруа 1786 р. та Івана Старова 1792 р. (які, нарівні з імператорськими указами, мають вважатися за офіційні джерела, що найбільш виразно висвітлюють урядові прагнення) – територія як Старого, так і Нового Кодаків взагалі не показана і не входить до складу забудови Катеринослава. Можна погодитися із твердженням, що «у складених планах забудови Катеринослава ІІ І.Є. Старова та інших ніякі вулиці і проспекти не тягнуться (навіть у планах) до Нових, а тим більше до Старих, Кайдак, які і нині (Старі) не входять адміністративне до меж міста» [10].
Тільки іронію можуть викликати спроби наведення як доказу «органічного зв’язку» Нового Кодака та Катеринослава епізоду з плануванням міста, коли центральна магістраль (майбутній Єкатерининський – Карла Маркса проспект) був спрямований уздовж Дніпра й у ранніх генеральних планах мав дістатись території Нових Кайдаків [33].
У випадку реалізації перших генеральних планів у повному обсязі Катеринослав зміг би набагато швидше абсорбувати це більш давнє поселення! Опоненти наводять цей приклад, не розуміючи, що якраз на ньому знаково демонструється вектор системних урбанізаційних трансформацій. Адже проспект проходив через весь Катеринослав від Соборної гори, де місто заклала Катерина ІІ у 1787 р., в напрямку Нового Кодаку, а ніяк не навпаки. Насправді, причина збереження Нових Кайдаків до сих пір як житлового району й сільського анклаву в структурі Дніпропетровська й пояснюється тим, що величезна ділянка промислових підприємств, що виникла в Катеринославі наприкінці ХІХ ст., перекрила шлях формуванню цієї мега-магістралі, подальший розвиток якої міг призвести до одного – зараз на місці значної частини уцілілих Нових Кайдаків була б величезна транспортна розв’язка (зважаючи на те, що Нові Кайдаки й сьогодні із заходу та сходу схоплені двома автошляхами, що ведуть на Кайдацький міст через Дніпро).
Якщо навіть спробувати визнати факт існування напівлегендарних планів будівництва Катеринослава «до річки Сури», із Старим та Новим Кодаками як передмістями [8], цього не відбулось через стрімке зменшення обсягів будівництва Катеринослава Дніпровського на початку 1790-х рр. Новий Кодак фактично лишився самостійною одиницею.
Інакше як пояснити факт, що тільки 3 липня 1795 р. з’явився указ Катерини ІІ про перетворення „смежного местечка” Нових Кайдаків на передмістя Катеринослава та об’єднання його землі з міською вигінною?
Слід зазначити одну дуже цікаву обставину джерелознавчого характеру. Фраза «у Кайдака», а якась інша («из Кайдака», etc.) в указі Катерини II 22 січня 1784 р. – є найкращим доказом того, що місце під новий Катеринослав було одразу визначене нижче за течією ріки, а топонім використаний як єдиний відомий орієнтир, помітний з Санкт-Петербургу. Сучасні майже-ідеологи та джерелознавці вирішили все за саму імператрицю Катерину ІІ. Спочатку говориться, що атлас 1784 р. як про головне джерело, звідси, треба розуміти, помилилась сама імператриця в своєму указі; вона так хотіла посадити Катеринослав на Новий Кодак (в даному випадку «органічний зв''язок» був би ще органічніший? – М.К.), а написала «у Кайдака», тобто розвела дві структури. Потім вона, виходить, помилилася другий раз, коли 3 липня 1795 р. приєднала Нові Кайдаки до Катеринослава як передмістя. Навіщо ж приєднала, коли вони вже знаходилися в «органічному зв’язку»? Таке враження, що цариця Катерина ІІ тільки тим й займалася, що вирішувала питання про долю Нового Кодаку – Нових Кайдаків. Провінційна культурна інерція доби Постмодерну (неважливо, під яким ідеологічним знаменом) у даному випадку зайшла у глухий кут.
Питання: чи підтверджуються наміри Потьомкіна створити Катеринослав як мега-структуру, і які конкретні заходи в такому разі здійснювалися? – вимагають подальшого ретельного сумлінного дослідження.
Якщо навіть визнати дискусійний факт наявності планів Потьомкіна по створенню катеринославської полі-структури з Новим Кодаком включно, то останній набагато скоріше розчинився б у ній, ніж це виявилося насправді, коли він повільно деградував понад століття (1790-і – 1910-і рр.) у статусі передмістя. Автор цієї статті відстоює точку зору, що, якщо така програма Потьомкіна й існувала, то залишилася віртуальною, й не вплинула суттєво на характер розвитку обох структур. Катеринослав відмовився від швидкого поглинання Нового Кодаку, але відпустити його від себе вже не міг, тому змусив його стати власним «передмістям» й кілька десятиліть поступово забирав собі новокодацьку землю.
Саме так і змалював О. Єгоров відносини Катеринослава та Нового Кодака в праці «Екатеринославское блукание» (1887) [11, с. 9 – 11]. У тексті Єгорова, до речі, дуже сильно відчутні ознаки реального життєвого, а не історіографічного конфлікту між двома структурами. Напевне, якщо Єгоров користувався б поняттями «спадкоємність» та «континуїтет», він тільки подивився б спробам силоміць встановити такий континуїтет та «органічний зв''язок».
Логіка представників «новокодацької візії» дуже дивна, й у цьому проявляються характерні риси доби Постмодерну. Щоби проголосити дату виникнення Нового Кодака (до речі, взагалі невідому) датою заснування Дніпропетровська, навіть замість традиційної хронології виникнення другого Катеринослава (питання континуїтету між «двома Катеринославами» в даній статті не торкаємося), вони при цьому силоміць підштовхують Новий Кодак до Катеринослава, прагнучи вже в сучасній історіографії набагато міцніше пов’язати між собою дві конфліктні структури, ніж вони знаходилися насправді, та й при цьому всіляко прагнучи замінити непримиренний конфлікт по лінії «козаки – імперія» на «органічний зв''язок». І все це виводиться з патріотичних почуттів та супроводжується антиімперською риторикою. На думку автора статті, це дуже дивні й хибні історично-міфологічні побудови.
5) Катеринослав утворювався виключно як «моно-структура» – урбаністичний анклав, на загальноєвропейській просвітницькій урбаністичній моделі, хоч і адаптованій імперським урядом Катерини ІІ. Лише з другої половини ХІХ ст., тобто уже в другому столітті свого існування, Катеринослав почав поступово інкорпорувати та абсорбувати до свого складу більш давні поселення.
Історичним ядром творення Катеринослава стала територія старої козацької слободи Половиці. Але в процесі формування Катеринослава 1780 – 1790-х рр. Половиця була повністю знищена як організм – населення виведене, забудова знищена, територія повністю перепланована. Тому вислів Д.І. Багалія про те, що Половиця є «зерно, з якого виросло м. Катеринослав» [48, с. 117] недоречний – Катеринослав з Половицею пов’язала тільки територія (більш детально див [22]).
Але як тлумачити один із висновків книги «Палімпсест»: «Слобода Половиця мала лише опосередкований вплив на формування території м. Катеринослава» [37а, с. 249]. Половиця, на місці якої й формувався ранній Катеринослав – мала «опосередкований» вплив на формування його території, а Новий Кодак (Кайдаки), приєднаний до міста фактично на початку ХХ ст., здійснив «прямий» вплив на формування його території? Думаю, тут коментарі зайві.
Згідно з описом міста Катеринослава 1796 р., Нові Кайдаки вважалися “местечком”: “В присоединенном по Высочайшему блаженной и вечно достойной памяти Государыни Императрицы Екатерины вторыя указу состоявшемуся прошедшаго 1795 года июля в 3 день к городу Екатеринославу местечке Новых Койдаках деревянных и земляных [строений – М.К.] – 239. Лавок в гостинном ряду по плану выстроенных деревянных – 28. Лавок в Мясном ряду 15. Кузница каменная – 1, деревянных – 12. Свечных заводов деревянных – 2. Кирпичных заводов – 3. Мельниц водяных – 11, ветряных – 13. Церквей в предместьи Новых Койдаках – 3. Из сих церквей одна ветхая» [6, арк. 62 зв. – 63]. Опис 1796 р. є останньою фіксацією рівня розвитку Нового Кодака як «містечка» (можна вважати його урбаністичною структурою). Відтоді населений пункт поступово занепадає й у ХІХ ст. фігурує в документах як «село» або «передмістя» Нові Кайдаки.
Цікаво відзначити, що тенденції культурного переходу та загострення конкурентної боротьби в Надпоріжжі, що мали наслідком формування іншої сітки населених місць та часткову маргіналізацію давніх структур (у т.ч. Нового Кодака), проявилися навіть на топонімічному рівні. У 1780 – 1790-х рр. паралельно вживаються топоніми «Кодак» та «Кайдак» (як щодо Старого, так і щодо Нового Кодаків). Перша транскріпція з кінця XVIII ст. дуже швидко зникає, її повністю замінює «Кайдак» або «Кайдаки» (не в значенні обидвох поселень, а як назва кожного з них).
Катеринослав, незважаючи на недостатнє фінансування будівництва, досить швидко обігнав Новий Кодак у темпах розвитку. Згідно з тим же описом 1796 р., в Катеринославі налічувалося 12 кам’яних та 490 дерев’яних споруд [6, арк. 60 зв. – 62 зв.]. До 1838 р. мешканці Нових Кайдаків, як передмістя Катеринослава, відбували міські повинності й користувалися землею нарівні з іншими мешканцями Катеринослава. Однак замість повної інтеграції в нове місто, «у 1838 р.... кайдачани перетворені на державних селян й отримали наділ на віддаленій від міста дачі; вигін же, котрий оточував садиби новокайдацьких селян... залишився у користуванні міста» [16].
Така категорія, як «органічний зв’язок» Нового Кодака та Катеринослава, просто не могла прийти в голову жителям Катеринослава середини – другої половини ХІХ ст. Ці два населені пункти знаходились тоді на значній відстані один від одного.
Автори «новокодацької візії» ігнорують велику кількість джерельних матеріалів, інформація з яких заважає їм безперешкодно робити власні історичні побудови. Зокрема, повністю ігноруються картографічні джерела, з якими автори просто незнайомі.
Картографічні джерела фіксують доволі значну відстань між Катеринославом та Новим Кодаком до кінця ХІХ ст. В середині ХІХ ст. це – 3 – 4 км, згідно з планом Катеринослава 1848 р. [3]. Лише в кінці ХІХ ст. їх з’єднала смуга – але смуга не житлових кварталів, а… територій промислових підприємств, що добре фіксовано на плані Катеринослава 1898 р. [4]
У 1848 р. проводилася землемірна зйомка міських земель Катеринославської губернії, в матеріалах якої фігурує “Застроенной местности вне Города Екатеринослава под селением Кайдаками [тобто Новими Кайдаками – М.К.] с прилежащим к оному хутором и частию селения Диёвки снято на план 52 д[есятины], выгонной и пахотной земли 982 д[есятины], итого 1034 д[есятины] [2, арк. 12 зв. – 13].
На кінець ХІХ ст. земельна суперечка не була вирішена, Нові Кайдаки юридично до Катеринослава не входили.
