Отже, Катеринослав ІІ, що виник власним, цілком осібним шляхом розвитку, впродовж усього ХІХ ст. намагався захопити територію колишнього паланкового центру (вже навіть не як міста, а як села Нові Кайдаки). Прагнув він і повністю змінити соціальну структуру та просторове вирішення поселення, як відбулося із слободою Половицею. Проте через дію низки чинників (передусім, відділення від Катеринослава великим масивом фабрик та інших промислових споруд) цей населений пункт до початку ХХ ст. вважався самостійною одиницею. Дійсна інтеграція його в структуру міста відбувалася в 1910 – 1920-х рр. (зараз у складі Ленінського району Дніпропетровська).
6). Катеринослав та Новий Кодак від самого початку формування губернського міста на правому березі Дніпра (1784 р.) знаходилися в суто антагоністичних взаємовідносинах, що було викликано самою сутністю імперської урбанізації на південноукраїнських теренах. Катеринослав замістив у Нового Кодака усі його субрегіональні функції (що виявилося за термінологією нової доби у зосередженні повітових органів управління – замість паланочних). Але Катеринослав ще в процесі свого народження здобув принципово інший щабель в ієрархії міських поселень Півдня. Про які регіональні функції Нового Кодака може йти мова? Континуїтет регіональних функцій нового міста міг проявити себе в єдиному варіанті – коли б Катеринослав заснували на місці, або поряд із самою Запорозькою Січчю!
Усі без винятку міста регіонального значення – губернські центри у добу Катерини ІІ ґрунтувались і будувались за єдиною регулярною метропольною схемою, взятою з античного (передусім, римського) містобудівного досвіду. Це є аксіомою для історика, і не тільки історика архітектури. Російська архітектурно-містобудівна школа другої половини XVIII ст. за своїм культурно-інтелектуальним потенціалом стала повноправним суб’єктом світового містобудування. Цікаво, що генеральний план Катеринослава Івана Старова, заснований на перетині двох головних осей міста 1790 р., був виконаний на рік раніше, ніж заснований на аналогічній схемі план Вашингтона роботи французького зодчого Шарля Л’Анфана.
Оскільки більшість старих міських структур і за розмірами (декілька гектарів), і за містобудівною моделлю (здебільшого міста-фортеці) виявилися непридатними для реконструкції, то вони або зносилися (Хаджибей), або залишалися поряд і поступово включалися в нову міську структуру, але вже виключно як підпорядкований елемент (Ак-Мечеть, Новий Кодак та ін.). Натомість поряд створювалися цілком окремі міські структури (Одеса, Катеринослав, Сімферополь, Севастополь та ін.) – і за розмірами (декілька квадратних кілометрів), і за моделлю (регулярне європейське мультикультурне поліфункціональне місто). Основний масив забудови цих нових міських структур розташовувався на відстані від давніх – від кількох сотень метрів (Симферополь від Ак-Мечеті) до 7-8 кілометрів (Катеринослав на Дніпрі від Нового Кодака). Згідно з бажаннями Г.О. Потьомкіна, за канонами класицистичного просвітницького містобудування, ядром для будівництва Катеринослава одразу був обраний не Новий Кодак (дуже малий за обсягами та абсолютно не придатний для реконструкції за регулярною класицистичною моделлю), а цілком вільна територія в заломі Дніпра. У подальшому вона стала називатися Соборна гора – нині нагірний центр Дніпропетровська.
Тепер розглянемо взаємовідносини Нового Кодака та Катеринослава в контексті проблеми наявності чи відсутності історичного континуїтету між цими урбаністичними структурами.
Історичний континуїтет між Новим Кодаком та Катеринославом став би наявним тільки за двох віртуальних умов: 1) органічного переростання першого в другий; або 2) включення першого як елементу нової складної урбаністичної системи, причому як елементу структуроутворюючого, не обов’язково найбільш дієвого, але й такого, що не розчинився б остаточно у новій системі. У другому випадку, якщо окрема структура включається як елемент у більш складну систему, то явно недостатньо самого факту фіксації, необхідно встановити рівень та інтенсивність впливу цього елементу серед взаємовпливів усіх елементів системи.
Щодо першого зазначеного випадку – Новий Кодак ніяким чином не переростав у Катеринослав, з погляду ґенетики це абсолютно різні структури, і, думаю, мої опоненти погодяться з цим самоочевидним висновком.
Другий описаний випадок і, набагато складніший, і, одночасно досить простий. Простий у тому, що, історичний результат взаємовідносин Нового Кодаку та Катеринослава – Дніпропетровська наперед відомий, і він однозначно негативний для першого, і суперечливий для другого. Незважаючи на дискусію про роль Нового Кодака на початковому етапі формування Катеринослава, в подальшому шляхи цих двох поселень однозначно круто розійшлися, й ніяких спільних систем вони не створювали. Катеринослав розвинувся у модерне місто виключно як «моно-структура». Одне це вже засвідчує відсутність будь-якого континуїтету. Серед важливіших ознак можливого континуїтету – територіальна, генетична, соціокультурна, жодна ознака між розглядуваними пунктами історично не фіксується майже протягом ста років співіснування, крім територіальної. Але невже територіальні суперечки за землю між Новим Кодаком та Катеринославом (включаючи судові позови) можливо вважати ознакою «органічного зв’язку»?
Можна спитати, а що ж було далі, з кінця ХІХ ст., коли Нові Кайдаки почали знову швидко втягуватися в орбіту інустріалізованого Катеринослава? Чи стали Нові Кайдаки дієвим чинником формування модерного обличчя Катеринослава – Дніпропетровська, коли, говорячи мовою моїх опонентів, відбулася «друга територіальна склейка» («спайка», зрощення, etc. – М.К.) обох поселень? Перед тим, як розглянути найбільшу суперечку щодо взаємної ролі Нового Кодака та Катеринослава в кінці XVIII ст., задля наукової об’єктивності, коротко схарактеризую питання ролі Нових Кайдаків вже в структурі модерного мегаполіса ХХ – початку ХХІ ст.
Якщо спинитися на ідеологічній стороні питання, Новий Кодак постає у вищезгаданих працях майже як ідеальний артефакт козацьких часів. Хочу розчарувати оборонців «метафізичного» Нового Кодаку. Новий Кодак – Нові Кайдаки – були абсорбовані модерним Катеринославом, але й при цьому виразно трансформувалося внутрішнє середовище. Переформатування зайшло настільки далеко, що великою мірою трансформувало й внутрішні ознаки поселення. Вже в кінці ХІХ ст. Нові Кайдаки були вже навіть не тим селом, яке фіксує О. Єгоров в 1887 р., де тоді жили переважно нащадки кодачан старих. Під час «індустріального буму» Нові Кайдаки перетворилися не на тихе село, а насправді в революційний анклав на околицях Катеринослава [16]. Саме в якості «епіцентру революційної підпільної боротьби» вони міцно увійшли до історіографії історії Дніпропетровська. Тут наймали квартири велика частина робітників навколишніх заводів. Саме тут довгий час мешкали провідні більшовики Катеринослава Григорій Петровський та Василь Аверін. До речі, у другій половині ХХ ст. дві найбільш популярні пам’ятки Нових Кайдаків – це Миколаївська церква (1811) та будинок-музей Г.І. Петровського.
Роль «докатеринославського» Нового Кодаку виявилася зведеною нанівець на новому етапі урбанізаційного процесу, тому що від самого початку була обмежена загальними урбаністичними тенденціями. Новий Кодак потрапив у лабети імперської колонізації та урбанізації. Те, що залишилося – робітниче поселення Нові Кайдаки – утворило сучасний сільський анклав в структурі сучасного мегаполіса, й залишається в такому стані й зараз. Таким чином, Нові Кайдаки не тільки не сформували або переформатували ранній Катеринослав, а були захоплені та переформатовані самим Катеринославом – Дніпропетровськом. Можна по різному відноситись до цього, але навряд чи доцільно, прагнучи створити історичний некролог одному козацькому Новому Кодаку чи всій козацькій добі, пропонувати сьогодні суцільно ідеалізовані та маніпулятивні картини історичного минулого Дніпропетровська.
Питання ролі Нового Кодака на ранньому етапі формування Катеринослава є гостро дискусійним. Фактично з початку 1990-х рр. стріли точаться виключно з метою довести, що протягом щонайбільше десяти років Новий Кодак мав стати дієвим елементом урбаністично-територіальної системи другого Катеринослава. Наявність такої системи треба ще довести. Але, навіть якщо такі плани будуть доведені, результат даного дослідження знову ж, наперед відомий. Ті, хто абсолютизує роль Нового Кодака на початковому етапі розвитку Катеринослава, не хочуть брати до уваги реальні тенденції імперської колонізації та урбанізації, в цілому, і в Південному краї зокрема.
Головна тенденція імперської колонізації полягала в тому, що артефактам попередніх колонізаційних епох з самого початку надавалася підпорядкована роль, чим закладалася їх майбутня абсорбція, або принаймні слабка конкурентноздатність. Давню фортецю Хаджибей зрили безпосередньо перед тим, як заснувати поряд регулярне місто Одесу, тому що одразу імперія вийшла на власні геополітичні межі й вистачило енергії урбаністичного імперського начала. Симферополь – знову ж, регулярне класицистичне місто, розташували поряд із давньою Ак-Мечеттю – другим за значенням містом Кримського ханства. Мабуть, розміркувавши, що «на перших порах» енергії власного розвитку буде недостатньо. У підсумку вже на початку ХІХ ст. дві урбаністичні структури зрослися, але зрослися дійсно оригінально: Ак-Мечеть жила своїм життям, не будучи повністю абсорбованою – така собі «урбаністична конфедерація» (визначення моє – М.К.). І по сей день Ак-Мечеть та Симферополь лишаються різними урбаністичними структурами навіть візуально. Але ступінь конкуренції саме в цьому випадку визначався хоч не однаковим, але сравнимім рівнем урбаністичного центру в структурі населених місць регіону. Ак-Мечеть була однією з столиць ханства, резиденцією калги-султана. Симферополь – єдиним губернським центром.
Новий Кодак – центр запорозької паланки. Катеринослав раннього періоду окремі автори малюють ледь не селом [34, с. 27], забуваючи, що це губернський центр. Незрівняні ролі в структурі населених місць. Новому Кодаку не залишили ролі навіть центра другого порядку. Можливий перехід від паланкового центру – до повітового центру – й той не був подоланий, й повітові установи розмістили в тому ж самому Катеринославі.
Імперська колонізація активно втрутилася в процес визрівання локальних культурно-історичних форм (на то вона й імперська), в багатьох випадках перервавши, або суттєво скерувавши цей процес. У випадку Нового Кодака процес розвитку попереднього урбаністичного центру засвоєння території був примусово припинений, а сам урбанізаційний процес скерований, проте «скерований» шляхом заснування принципово нових структур – спочатку першого, а згодом другого Катеринославів. На цьому етапі й був утрачений історичний континуїтет між різними урбаністичними центрами. І тут короткотривалий факт нібито входження Нового Кодака до складу Катеринослава (окремі автори схильні малювати перший ледь чи не замінником другого, поки той піднявся) не повинен спокушати дослідника до підміни значень.
Отже можна констатувати, що роль Нового Кодака в ґенезі Катеринослава виявилась виключно підрядною та короткочасною. Лишається зовсім незрозумілим, як на тій підставі, що Катеринослав «забрав» у Нового Кодака низку функцій (не забрав, а трансформував відповідно до зовсім іншого власного положення «провінційної метрополії» в сітці населених місць Півдня) та «перетягнув» до себе дніпровську переправу, як на цій підставі можна робити висновок про «органічний зв''язок Нового Кодака та Катеринослава» [34, с. 29]. Цей зв''язок з самого початку став конкуренцією, взаємним запереченням й «перетягуванням канатів» одне в одного, навіть якщо вважати, що ці два населені пункти первісно намагалися об’єднати в одній урбаністичній полі-структурі. Реальність була така, що обом цим населеним пунктам не вистачило місця на новій культурно-колонізаційній мапі регіону, якби вони захотіли співіснувати як дієві об’єкти, зберігаючи і нарощуючи свій статус. Так і трапилося. Катеринослав практично абсорбував Новий Кодак, але цей процес розтягнувся на довгий відрізок часу, й завершився тільки в першій третині ХХ ст. Тобто зв''язок цих двох населених пунктів – Нового Кодака та Катеринослава – з самого початку був неорганічним та антиномічним.
Катеринослав ІІ заснований «у Кайдака». Проте ця фраза в імператорському указі (де давнє поселення використане як орієнтир) – єдине, що споріднює ці міста. Декілька раз іх зводили в різних документах (указ 22 січня 1784 р., атлас намісництва 1784 р., опис міста 1792 р.) – дивний приклад “конкуренції урбаністичних традицій” – для того, щоб історичні шляхи їх згодом круто розійшлися. Не треба доводити, що Катеринослав ІІ виник власним шляхом, не через органічний розвиток Нового Кодака, а на повну противагу цьому центрові. Урбанізаційний потенціал Нового Кодака в нових умовах другої половини XVIII ст. був обмеженим й він швидко занепав через втрату основних функцій: 1) адміністративного центру – внаслідок повної зміни адміністративно-державних систем та утворення на 10 км нижче за течією Дніпра міста Катеринослава ІІ; 2) оборонного центру – через зміни військово-політичної та геополітичної ситуації; 3) економічного центру – до Катеринослава на Дніпрі були переведені ярмарки, туди ж перемістилася стратегічно й економічна важлива дніпровська переправа, влаштований новий наплавний міст. Новий Кодак не зміг конкурувати з більш потужним урбаністичним центром – Катеринославом ІІ, заснування та утворення якого «у Кайдака» визначило тенденцію саме до згасання первісно потенційного міського центру та його остаточний перехід у сільський статус впродовж ХІХ ст. Указ Катерини ІІ 22 січня 1784 р. фактично «поховав» Новий Кодак. То про яку спадкоємність та «органічний зв''язок» тут може йти мова?
Автори, котрі намагаються механічно порівнювати урбаністичні функції Нового Кодака та Катеринослава й знаходять там деякі спільні риси [34], не розуміють, що тих мікрорегіональних функцій, що їх замістив Катеринослав у Нового Кодака, все рівно виявилось би недостатньо, для того, щоб вижити в нову колонізаційну добу. Тобто, типологічно це подібні функції, але сутнісне наповнення їх кардинально відмінне. Пор.: Новий Кодак – як центр запорозької паланки та Катеринослав – як центр намісництва / губернії, місто, що не змогло втримати рівня «третьої столиці імперії», але стало другою столицею Новоросії та столицею Придніпров’я.
Від смерті Г.О. Потьомкіна Катеринослав утворювався вже як моно-структура. Паралельно завершився процес набуття первинних конституюючих ознак. Можна вважати знаковою датою в цьому сенсі 1804 р., коли трохи запізно, місто отримало ще одну містоформуючу функцію. Катеринослав того року прийняв «на жительство» правлячого архієрея й реально став виконувати функції центру величезної Катеринославської єпархії.
Встановити історичний континуїтет та «органічний зв''язок» між Новим Кодаком та Катеринославом сьогодні неможливо, бо такого континуїтету не існувало навіть у опосередкованому вигляді, тому що ці структури – продукти протилежних культурно-колонізаційних течій – виявилися чинниками конкурентної боротьби кінця XVIII – XIX ст. зі зрозумілим результатом, коли «вижив сильніший». Тим більш дивними виглядають спроби вирішити це питання вольовим чином, за допомогою «листів до міського голови» та культурно-політичних спекуляцій в ЗМІ. Сьогодні, у добу глобалізації, така практика викликає в пам’яті (виглядає інерційним рецидивом) «кращі» зразки взаємовідносин історичної науки й державної влади в радянську добу. Континуїтету не вийшло (не здійснився, не відбувся), й історія вже винесла свій вирок.
В такому історіографічному нігілізмі (який виходить з постмодерністської інтелектуальної усталости) проявляється небажання (можливо, не здатність) аналізувати та враховувати трансформацію якісного та кількісного рівня урбаністичних функцій під час ранньомодерного культурного переходу колосальної інтенсивності та культурної ваги, справжньої «зміни реальностей» у Придніпров’ї другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Ті, хто малює Катеринослав першої половини XIX ст. як перейменовану Половицю, користуючись при цьому висловами сучасників, на кшталт: «Екатеринослав имел тогда вид какой-то голландской колонии, а не губернского города» (тобто запевнюють себе в нібито цілковитій урбаністичній невдачі імперського уряду), не розуміють, що між первісною Половицею та цією «голландскою колониею» історична відстань та системна урбаністична різниця не менша, а можливо, й більша, ніж між раннім Катеринославом та Катеринославом доби «індустріального буму», саме тому, що системні основи імперського міського організму в якісному сенсі закладалися саме на ранньому етапі (планування, містобудівний образ, соціально-демографічна структура, роль у системі населених місць регіону та цілої держави). А на етапі індустріалізації трансформувалися вже передусім кількісні параметри, первісний же набір функцій (організація території за принципами імперського панування) залишився, й до цих вже традиційних функцій лише додалися нові.
В цілому ж можна констатувати, що історичні взаємовідносини Катеринослава та Нового Кодака на всіх хронологічних етапах мали яскраво виявлений конкурентний та дисконтинуїтетний характер. Це в повній мірі стосується й раннього етапу взаємовідносин, коли Новий Кодак «допомагав» піднятися Катеринославу, зрозуміло, не з власної волі.
Остаточно розділив ці дві структури перманентний культурний перехід кінця XVIII – першої половини ХІХ століття, який за всіма ознаками можна кваліфікувати як ранньомодерний. В процесі цього переходу Катеринослав, розвиваючись фактично як культурний анклав у першій половині ХІХ ст., зберіг закладені ознаки російського міста доби Просвітництва, які, достатньою мірою (хоч і не досить органічно) корегувалися з вимогами модерної доби. Первісно закладена в місто просвітницька урбаністична платформа дала йому можливість взяти «короткий старт» в модерну добу. Цього короткого старту виявилося цілком достатньо для Катеринослава, щоб стати «столицею Придніпров’я» й «містом залізної лихоманки» на рубежі ХІХ – ХХ ст. Питання риторичне й недоречне – чи зберіг би себе «ідеальний» запорозький Новий Кодак у пост-запорозьку добу, під час «залізної лихоманки», якщо б він сам по собі опинився перед викликом перетворитися на модерне місто. Без сумніву, пройшовши горнило глибинних соціокультурних трансформацій, це був би уже не Новий Кодак, а якась зовсім інша структура.
Ранньомодерний культурний перехід в Дніпровському Надпоріжжі Катеринослав та Новий Кодак пережили не разом, а окремо. Катеринослав потроху нарощував свої «урбаністичні м’язи» для нового урбанізаційно-модернізаційного ривка, зрештою, довівши самому собі та навколишньому регіональному середовищу свою значимість та свої можливості, а Новий Кодак як урбаністичний об’єкт нівелював свої функції та потроху зник з історичної арени, в силу багатьох чинників не змігши пройти крізь «прокрустово ложе» ранньомодерної доби. Залишається тільки здогадуватись, навіщо сьогодні треба робити спроби шляхом історико-міфологічного моделювання повернути історію в зворотньому напрямку.
Рано чи пізно Новий Кодак або мав здійснити культурний перехід, або відійти у минуле. Так і сталося, й історія винесла тут уже свій суворий вирок. Звернення до Нового Кодака в останніх публікаціях, на жаль, обумовлюється не науковою потребою (про це кричуще свідчить джерелознавчий та аналітичний рівень цих публікацій), а тим, що Новий Кодак у цій «конкуренції протоміст» в «антикатеринославських» пошуках дійсно має низку віртуальних переваг перед Старим Кодаком, від якого пропагувалося виводити дату літочислення Дніпропетровськ наприкінці 1980-х – протягом 1990-х рр. Той Новий Кодак дійсно назавжди залишився «ідеально домодерною» структурою, ніяк не пов’язаною з епохою вульгарного техніцизму та панування тоталітарних структур. Саме завдяки своїй «ідеальній домодерності» в добу пост / анти Модерну Новий Кодак вже як історіографічний артефакт видається дуже привабливою структурою для авто-маніфестації сьогоднішньої української ідентичності південно-східного зразка, яка, будучи здвинута на маргінес життя індустріального мегаполісу, або силоміць загнана в офіційний радянський канон українськості, прагне заманіфестувати себе сьогодні як дієвого історичного чинника. В тому числі в історіографічному процесі, пробуючи змагатись з імперськими візіями й, цілком відповідно добі, використовуючи правила «культурних ігор» добу Постмодерну. Але ж, проводячи такі культурні ігри, головне – не втрачати почуття історичної реальності. І зараз, і щодо історичного минулого. Інакше можна в черговий раз опинитися в тенетах історико-міфологічних маніпуляцій, але вже не накинутих ззовні імперських, а своїм розумом створених постмодерних міфів.
Автор переконаний, що сучасні прагнення протиставити абсолютизації одного чинника в ґенезі Катеринослава (в імперський період) абсолютизацію якогось іншого чинника – є наслідком лише непрофесійної спроби подолання російсько-радянського культурного історіографічного дискурсу, виявом позитивістської методологічної інерції та дуже повільного виходу урбаністичних студій з тієї маргінальної ніші, що вони її займали на Степовій Україні в радянський період. Таку ситуацію можуть подолати тільки системний урбаністичний підхід та системне логічне мислення, коли прагнуть не «різати й клеїти» окремі урбаністичні об’єкти, а комплексно досліджувати багатовимірні зв’язки між елементами урбаністичних систем.
Бібліографічні посилання
1. «Атлас реки Днепра». – 1786 р. // Російський державний архів військово-морського флоту (РДАВМФ). – Ф. 1331. – Оп. 4. – Спр. 753. – Арк. 1 – 21.
2. «Дело о производстве съёмки городских земель в Екатеринославской губернии за 1848 год». – 1848 – 1849 рр. // Російський державний історичний архів (РДІА). – Ф. 1287. – Оп. 47. – Спр. 183. – Арк. 1 – 23.
3. «Карта земли, принадлежащей городу Екатеринославу, снятой в 1848 г.» // (РДІА). – Ф. 1287. – Оп. 47. – Спр. 183. – Арк. 7 зв.
4. «План губернскаго города Екатеринослава, снят с натуры и составлен в 1898 г. Городскими Землемерами Н. Пехотинским и П. Гинзбургом» // РДІА. – Ф. 1293. – Оп. 168. – Спр. 69. – Арк. 1.
5. «План губернского города Екатеринослава». Землемер А. Пупырников. 1885 г // Відділ краєзнавчої літератури та бібліографії Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Колекція карт і планів.
6. «Правительствующий Сенат. Канцелярия генерал-прокурора. Переписка с губернаторами всех губерний по исполнению повеления о присылке описаний городов, переименованных из селений и ведомостей о них». – 1796-1797 рр. // РДІА. – Ф. 1374. – Оп. 1. – Спр. 188 б. – Арк. 59 – 67. Опис м. Катеринослава 1796 – 1797 рр.
7. «Рапорта и ведомости об отводе земель разным лицам состоящим в Таврической области за 1787-1788 годы». – 1786-1788 р. // Російський державний військов-історичний архів (РДВІА). – Ф. 52. – Оп. 1. – Спр. 601. – Част. 1. – Арк. 1 – 69.
7а. IV Дніпропетровська обласна історико-краєзнавча конференція «Історія Дніпровського Надпоріжжя». Стенограма засідання секції «Історія міст і сіл. Видатні постаті краю» // Електронний ресусрс. Шлях доступу: http://ukrainica.com.ua/ukr/content/250
8. Бойко А.В. Питання будівництва Катеринослава в працях Д.І. Яворницького (матеріали до історії Катеринослава) // Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва: Матеріали наук. читань Д.І.Яворницького: Зб. ст. / Редкол.: Ю.Є. Івонін (наук. ред.) та ін. – Запоріжжя, 1993. – С. 62 – 72.
9. Брехуненко В. Дніпропетровський СНІД (синдром наукового імунодефіциту) // Український археографічний щорічник. – К. – Нью-Йорк, 2002. – Вип. 7. – С. 413 – 431.
9а. Відкритий лист щодо передатування міста Дніпропетровська // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://www.ukrainica.com.ua
9б.Датування міст як проблема історичної урбаністики: європейський та український досвід: Матеріали круглого столу 24 вересня 2008 р. – Д.: Герда, 2008. – 88 с.
10. Довідка щодо історії заснування Катеринослава (Дніпропетровська) / Підгот. Н.І. Капустіна; Перелік документів з російських архівів щодо історії Катеринослава (Кільченського) / Склав Г.І. Шевченко // http://gorod.dp.ua/history/ekat_all.php.
11. Егоров А.И. Екатеринославское блукание (1777-1791). – Екатеринослав: Т-во “Печатня С.П. Яковлева”, 1887. – 21 с.
12. Зуев В.Ф. Путешественные записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. – В Санктпетербурге, при Императорской Академии Наук 1787 года. – 273 с.
13. Илюхин И. Куда же он делся, Новый Кодак? – я отвечаю на одну из атак // Зоря – Город. – Д., 2006. – 26 января. – С. 19.
14. Илюхин И. Сколько лет городу и его проспекту: 218, 229, 355 или 1048? Журналистское расследование исторического спора // Зоря – Город. – Д., 2005. – 20 октября. – С. 17.
15. Кавун М. Гений места. Часть II. Кайдаки. Город до города // Недвижимость в движении. – 2005. – 23 марта.
16. Кавун М. Гений места. Часть III. Кайдаки. Город в городе // Недвижимость в движении. – 2005. – 30 марта.
17. Кавун М. Днепропетровская хронология. Даты основания // Недвижимость в движении. – Д., 2006. – 13 сент.
18. Кавун М. Днепропетровская хронология. История и политика // Недвижимость в движении. – Д., 2006. – 27 сент.
19. Кавун М. Днепропетровская хронология. Начало начал // Недвижимость в движении. – Д., 2006. – 20 сент.
20. Кавун М. Днепропетровские юбилеи. Зеркало городской истории // Недвижимость в движении. – Д., 2006. – 6 сент.
21. Кавун М.Е. Актуальні питання літочислення міст Півдня та Сходу України // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. / Редкол.: П.Т. Тронько (відп. ред.) та ін. – К. – Донецьк: Рідний край, 2001. – Вип. 16. – С. 259-264.
22. Кавун М.Е. Заснування та становлення Катеринослава як губернського центру (остання чверть XVIII – перша половина ХІХ ст.) // Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г. Болебруха. – Дніпропетровськ: Грані, 2006. – С. 77 – 128.
23. Кавун М.Е. Історико-культурологічна інтерпретація урбанізаційного процесу у контактних зонах (досвід моделювання ґенези та ранньої історії Новомосковська) // Придніпров’я: Історико-краєзнавчі дослідження: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Вип. 2. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 74 – 90.
24. Кавун М.Е. Картографічний матеріал кінця XVIII ст. як джерело з історії формування м. Катеринослава // Наддніпрян. іст.-краєзн. зб. / Редкол.: А.Г. Болебрух (відп. ред.) та ін. – Д.: Етюд-Сервіс, 1998. – Вип. 1: Матеріали Першої міжрегіон. іст.-краєзн. конф. (8-9 жовт. 1998 р., м. Дніпропетровськ). – С. 104-110.
25. Кавун М.Е. Походження та рання історія міста Катеринослава: Автореф. дис... канд. іст. наук / Дніпропетр. нац. ун-тет. – Д., 2003. – 20 с.
26. Кавун М.Е. Проблема літочислення сучасного Дніпропетровська: суть та шляхи її вирішення // Зб. наук. пр. молод. вчен. Дніпропетр. держ. ун-ту: Історія / Редкол.: А.Г. Болебрух (відп. ред.) та ін. – Д.: Арт-Пресс, 1999. – Вип. 1. – С. 5-13.
27. Кавун М.Е. Урбанізація Причорномор’я та Дніпровського Надпоріжжя в контексті методологічного плюралізму світової урбаністики // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник / Редкол.: Г.К. Швидько (гол. ред.) та ін. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2006. – Вип. 3. – С. 23 – 31.
28. Кавун М.Е. Феномен Катеринослава в контексті формування міст Півдня України (кінець XVIII – перша половина XIX ст.): Випускна магістерська робота студента 5 курсу історичного факультету ДДУ. – Дніпропетровськ, 2000. – 109 с., 21 іл.
29. Кавун М.Э. Долгий век Екатеринослава (конец XVIII – середина XIX века) // Днепропетровск. Архитекторы / Н.П. Андрущенко, М.Э. Кавун, Н.А. Лопатюк и др.; Под общ. ред. Н.Н. Кондель-Перминовой. – К. – Днепропетровск: Издательский дом «А+С», 2006. – С. 10 – 50.
30. Кавун М.Э. Формирование г. Екатеринослава в последней четверти XVIII в. в контексте актуальных проблем региональной истории Южной Украины: Конкурсная научно – исследовательская работа студента 3 курса исторического факультета ДГУ. – Машинопись. – Днепропетровск, 1998. – 51 с.
31. Калинина П.Ф. и др. Днепропетровщина: Природа и экономика / П.Ф. Калинина, К.Л. Липка, Л.Е. Маслий. – Д.: Обл. изд-во, 1959. – 279 с.; карт.
32. Кочергін І. Козацький період в історії міста Дніпропетровська // Січеславський альманах: Зб. наук. пр. Дніпропетр. регіонального відділення Наук.-досл. ін-ту козацтва Інституту історії України НАН України. – Д., 2005. – Вип. 1. – С. 175 – 182.
33. Кочергін І. Не применшуймо ролі козацького елементу // Зоря – Город. – Д., 2006. – 26 января. – С. 19.
34. Кочергін І.О. Погляд на деякі аспекти раннього періоду розвитку міста Дніпропетровська // Бористен. – Д., 2005. – № 11. – С. 27 – 29.
35. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIII ст. – Д.: Вид-во ДДУ, 1997. – 176 с.
36. Мицик Ю.А. Скільки років нашому місту? // Січеславщина: Краєзн. альм. / За ред. Г.К. Швидько. – Д.: “Поліграфіст”, 1997. – Вип. 1. – С. 19-30.
37. Місту на Дніпрі – правдиву історію // http://spetskor.dnepr.info/art_268.php
37a. Репан О.А. Палімпсест. Коріння міста: поселення XVI – XVIII ст. в історії міста Дніпропетровська / О.А. Репан, В.С. Старостін, О.С. Харлан. – К., 2008. – 268 с.
38. Первое столетие г. Екатеринослава. 1787 – 9 мая – 1887 г. Доклад Екатеринославской Городской Управы к торжественному заседанию Думы 9 мая 1887 года. (Материалы для историческаго очерка) / Сост. М.М. Владимиров, Городской Секретарь. – Екатеринослав: Тип. Я.М. Чаусскаго, 1887. – 275 с.
39. Плужник В. Слово «Кодак» тюркською мовою означає стрічка… // Вісті Придніпров’я. – Д., 2005. – 30 червня.
40. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.: Печатано в Типографии Собственной Его Императорскаго Величества Канцелярии, 1830. – Т. ХХІІ.
41. Полынь И. Что для города почетнее нашего: быть моложе, стариннее, старше? // Днепр вечерний. – Д, 2005. – 6 июля.
42. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Наук. ред, передм. та комент. Г.К. Швидько; Пер. з рос. Т.С. Завгородньої; Худож.-іл. О.М. Бузилов. – Д.: Січ, 1994. – 678 с.
43. Старостін В. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста. – Д.: Дніпрокнига, 2004.
44. Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. – Д.: Собор, 1991. – 64 с.
45. Феодосий (О.Г. Макаревський). Материалы для историко-статистическаго описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Упоряд. В.Г. Довгополий; Вст. ст. і комент. Г.К. Швидько. – Д.: ВАТ “Дніпрокнига”, 2000. – 1080 с. (Репр. вид. 1880 р.).
46. Швидько А.К. Истоки // Днепр вечерний. – Д., 2005. – 10 сентября.
47. Швидько А.К. Социально-экономическое развитие городов Украины в XVI – XVIII вв.: Учеб. пособие. – Д.: ДГУ, 1979. – 100 с.
48. Швидько Г.К. Пошуки істини (до початкової історії м. Дніпропетровська) // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.І. Світленко (відп. ред.) та ін.. – Д.: Вид-во ДНУ, 2001. – Вип. І. – С. 107 – 121.
49. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Д.: Промінь, 1989. – 197 с.: ил.
50. Яворницький Д.І. (Еварницький Д.І.) Запорожжя в залишках старовини і переказах народу: Ч. І; Ч. ІІ: Для ст. шк. віку / [Упоряд., передм. М.М. Олійник-Шубравської; Худож. оформл. О.В. Коваля]. – К.: Веселка, 1995. – 447 с.: іл.
51. Яценко В.Я. До визначення загальних засад концептуальної схеми наукової розробки історії Дніпропетровська // Вісн. Дніпропетр. нац. ун-ту: Історія та археологія / Редкол.: А.Г. Болебрух (відп. ред.) та ін. – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – Вип. 6. – С. 141 – 146.
Квітень – серпень 2007 р., січень 2009 р.
© МАКСИМ КАВУН, 2009
Розміщено на сайті 21.01.2009 р.
